ЛІТЕРАТУРНА СТУДІЯ “ПЕРО”
#бібліотечні_пера
ОСОБЛИВІ ЛЮДИ
Ще задовго до хрещення Русі-України, на її теренах проживали волхви, які відігравали головну роль у прадавньому суспільстві. Волхви вважалися віщунами, відунами, мудрецями. Також вони були знахарями, лікарями, магами, біблійними чаклунами, провісниками, травниками та ворожбитами. Зокрема мудреці, що проживали на Близькому Сході, передбачили місце і час народження Ісуса і прийшли до нього з дарами.В середньовіччі, в козацьких поселеннях, естафету волхвів перейняли характерники. Їх поважали і водночас боялися козаки. Природа наділила цих козаків надлюдськими здібностями. Серед переліку надзвичайних властивостей характерників можна відмітити те, що вони мали дар ясновидців, віщунів, чаклунів, лікарів, психологів, психотерапевтів, духовних наставників, хранителів традицій і таємниць бойових мистецтв козацтва. Наприклад, Іван Сірко зі своїм військом провів проти ворогів сто боїв і жодного не програв. Кулі, що летіли в його воїнів, останні ловили на льоту і кидали у вороже військо, яке від них гинуло. В Карпатах з давніх-давен жили мольфари. Це люди, що могли бачити крізь роки минуле і передбачали майбутнє, лікували, знали, що буде з ними, людьми, країною, розумілися на погоді і при нагоді могли нею керувати. Мольфарів створила природа, самі гори карпатські. Там особлива гірська аура і енергетика, там свої закони і свої таїнства, особлива містика і загадкові місця. Природа віками відбирала обдарованих людей, майбутніх мольфарів, наділяла їх гірськими здібностями і вони вважалися володарями Карпат. Мольфарами ставали не всі, лише одиниці могли відчути володіння над навколишнім світом. В кожному селі колись завжди проживали один-два мольфари. Зараз – декілька чоловік на всі Карпати. Сумно констатувати цей факт, адже вони всім допомагали і могли передбачати майбутнє. Якщо те майбутнє виявлялося поганим для відвідувачів (а до них приїжджали і високі посадовці), то мольфари потрапляли під тиск влади, їм погрожували, забороняли займатись своєю справою. Дехто, як Нечай, поплатилися власним життям. По всій Україні можна констатувати факт, що є тисячі знахарів, відьом, біоенергетиків, екстрасенсів, які також наділені певними можливостями, але не мають тієї енергетики, що волхви, характерники і мольфари. Церква як і колись, так і тепер негативно відноситься до цієї категорії людей і каже, що то є не від Бога. А може тут приховується інше, адже якась частина людей іде до віщуна, а не до церкви, а остання втрачає прихожан і, відповідно, кошти. Ким були моя бабця і батько, достеменно не знаю, але те, що вони володіли деякими здібностями – це факт. Батько кожної неділі або в свята, ходив до лісу по гриби. Перед виходом з дому уважно придивлявся до неба і виносив вердикт: «Сьогодні дощу не буде!» А на небі в той час вирував справжній хмаровий каламбур, в якому міг розібратись тільки він. І опадів справді не було. Бували дні, що на небі не проглядалося жодних ознак того, що протягом дня буде дощ. Тоді батько виголошував: «Буду відпочивати вдома, не хочу мокнути.» День, який віщував бути сонячним, через деякий час просльозився рясною зливою. Інколи батько зумисне порушував свої прогнози, брав з собою плащ і займався тихим полюванням під акомпанемент дощу. Він знав у лісі грибні місця, знав де розташовані гірські джерела або струмки. Він мені не розказував секрет визначення погоди, а я його не запитував, мабуть через молодість. Хоча зараз по руху хмар можу визначити чи буде дощ у місцині, де я знаходжусь. Моя бабуся була набожна, весь час вранці і ввечері молилась до Бога, ходила до церкви, знала багато молитов і церковних співів. Вона і мене намагалася залучати до храму, але радянські часи не дозволяли це зробити. Поряд з молитвами, старенька промовляла ще щось таке, що було не зовсім схоже на молитву. Коли починалася страшна буря (сильний поривчатий вітер, проливний дощ, блискавки, гуркіт грому), вона ставала біля вікна, молилася «Отче наш» і дещо промовляла … По закінчення цього дійства, хвилин за 10-15 буря зупинялася, минала обійстя і з гуркотом мчалася далі. Цей момент в своєму житті я згадав аж через 45 років, який геть чисто випав з моєї пам’яті. Я запам’ятав, що конкретно бабця говорила після молитви і спробував собі просити Бога, при потребі, аби буря вщухла. Як не дивно, але це давало ефект. Я спробував просити у Бога дощу, але небесна канцелярія до мене не прислухалась – напевне код не підійшов. Може дехто з іронією віднестися до цієї інформації. Сьогодні, мовляв, часи не ті та й не до чаклунів. Але ж у наших населених пунктах є люди, що знімають зурочення, протяги, різні негативи, лікують хвороби, спалюють рожі та ще багато чого. Всі ви знаєте тих знахарів, до яких чималі черги. Виходить, що допомагають ті молитви і ритуали, що вони використовують! А в поміч собі вони беруть воду, вогонь, трави, віск, курячі яйця, власну біоенергетику та інше. В попередніх статтях я описував, що ми відгородилися від природи, від’єдналися від неї, а вона така багата на всілякі дива, зцілення, гармонію і таємничість. Потрібно нам лишень глибоко заглянути в історію нашого народу і там знайдемо відповіді на ці питання у виді молитов, заклять, прохань, магічних чисел, різних ритуалів та містики. Отже, поспішайте потрапити в світ загадковості, і, можливо, вам вдасться відчути часи волхвів, козаків-характерників, діяння Івана Сірка та Олекси Довбуша, Михайла Нечая та Маґдалени Мачіовскі. Удачі нам всім.©ЙОСИП КАПТОЛА
