#бібліотечні_пера
#Йосип_Каптола
Дорогі користувачі пропонуємо Вашій увазі нову статтю від Йосипа Йосиповича Каптоли. ХТО Ж НАСПРАВДІ ВЛАДА? Кожна цивілізована нація вибирає собі владу. У багатьох країнах цей процес відбувається в демократичний спосіб. Це не стосується країн, що утворилися внаслідок 2-ї світової війни під впливом Радянського союзу, а пізніше Росії. Там демократія відсутня і порушені всі норми волевиявлення. До них відноситься Азербайджан, Білорусь, Венесуела, Вірменія, В’єтнам, Казахстан, Киргизстан, Китай, ДР Конго, Куба, Лаос, Нікарагуа, Північна Корея, Росія, Сирія, Таджикистан, Узбекистан, ЦАР, Чад. Ще є країни теократичного напрямку, на чолі яких стоять релігійні правителі і релігія там затверджена в якості державної. Це Ватикан, Саудівська Аравія та Іран. В передових і успішних країнах керує народ. Він же обирає у свої парламенти представників, які будуть вирішувати всі нагальні та наболілі питання. Уряди цих країн звітують перед народом, як використовуються кошти, що поступили від нього до влади у вигляді податків. За рахунок цих коштів утримується влада. Якщо хтось із читачів сумнівається в цьому, думає інакше, то корисно було б знати, що народ і є влада, а в демократичних конституціях світу так і написано, що народ основна і рушійна сила суспільства. В Конституції України записано наступне: ст.5, ч.2 – Народ визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади; ст.5, ч. 3 і 4 – Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові та не може бути узурповане державою і її органами та посадовими особами. Коли права і свобода людей порушуються, виходячи з положень Конституції, народ має право на повстання. Але є велике АЛЕ. Не кожен знає в нашій державі, що він є часткою влади, рідко хто читає основний закон, дехто дуже дивується, що він влада (бо не знає про це) і хтось частенько піднімає вказівний палець до гори, мовляв, вони все там вирішують, а ми лише гвинтики у суспільстві. Такі думки висловлюють в переважній більшості особи, що прожили частину свого життя в тоталітарній державі. Вони нав’язують її своїм дітям та онукам. Ось так і формується суспільна думка, яка є хибною. Видається мені, що тут недопрацьовують саме провладні структури, бо їм, мабуть, вигідно, щоб народ не знав такі моменти державотворення. В багатьох країнах, і в Україні також, делегати від народу, отримавши портфелі влади, починають відходити від принципів демократії, йдуть по шляху, на який народ їх не посилав і не уповноважував. Втративши «землю під ногами» вони, представники влади, починають порушувати закони, влазять в корупцію, організовують злочинні фінансові угрупування, їх не цікавлять інтереси держави, думають як незаконно збагатитись і довше протриматися у владних кріслах. А де ж народ, агов владо? Народ? А навіщо він нам. Ой, вибачте, згадали! Ми ж йому пенсію підняли на 70 грн., зарплату – на 200 грн., різні соціальні виплати – на 50 грн. А ми, по секрету скажу, з друзями по владі будиночки маленькі звели… за 2 млн. грн., без черг здоров’я поправляємо у Феофанії або Німеччині, а вкрадені грошики відправимо у офшори у далеке Вануату, Науру чи Сейшели. Ось так і «бідуємо», бо при такій «бідності» нема про що звітувати. А народ терплячий. Коли ж терпець вривається, бере в руки… прапори, транспаранти і розмовляє зі своїми послами мирно. Якщо ж це не допомагає, то в руках може бути щось інше, і «влада» починає прислухатися, слухати, інколи боятись або боятись і втікати з країни. В Україні так трапилось з четвертим президентом Януковичем, яким разом з багатьма кровосісями втекли до Росії. Це була революція гідності. За останні три десятиріччя до цієї події спочатку відбулась революція на граніті, а потім помаранчева. Влада, себто народ, перемогла. В Україні це чекає кожного, хто на вершині влади, якщо він не виконуватиме волю народу. В кінці 80-х років і одразу після розвалу Союзу в колишніх європейських соціалістичних країнах прокотився марш революцій. Народ скинув феодальні кланові верхівки і встановив свою владу. Зараз ці країни процвітають. Але найбільш кривавим повстання було в Румунії, де принижені, обурені та ображені роками люди, спіймали Чаушеску та його дружину і розстріляли. Ми з вами розглянули моменти, коли народ тримав ситуацію під контролем і не одразу, а згодом поставив владу на місце або її скинув. А тепер про помилки народів світу, що призводили до війн, трагедій, хаосу. В неблизькій нам Франції, народ довірив владу Наполеону, який розв’язав війни у світі, і в яких загинули сотні тисяч французів. Німецька, італійська та японська народні авдиторії бурхливо плескали канцлеру Гітлеру, прем’єру Муссоліні, імператору Хірохіто (до них приєдналися Угорщина на чолі з Хорті і Румунія з Антонеску) та їх командам і дозволили розв’язати другу світову війну, в якій загинуло понад 100 мільйонів людей. А комуністи, комсомольці, депутати, профспілкові діячі беззаперечно підтримували владу СРСР на різних з’їздах, форумах, зібраннях і до небес підносили самого Сталіна. Вони також бурхливими оваціями і своїми діями давали добро владі. Тільки під час голодомору загинуло біля семи мільйонів українців і мільйони розстріляних та замучених у таборах. За що розстрілювали спитаєте? Та за те, що вони були українцями. Хіба не пам’ятаєте, що робили хунвейбіни та дзяофані під час культурної революції в Китаї за часів правління Мао Цзедуна. Знахабнілі молодики по вказівці Мао влаштували терор, в якому постраждало 100 млн. китайців. Де ж був великий багатомільйонний китайський народ? А червоні кхмери в Камбоджі знищили понад 3 млн. власної інтелігенції. Камбоджійці мовчали. В Північній Кореї розстріляли одного з генералів за те, що перестав аплодувати лідеру, в той час як інші продовжували це робити. В цій країні повна мовчанка. Зімбабвійці десятками років ( 37 р.) терпіли вічного президента, диктатора, деспота Роберта Мугабе. Люди в Росії своєю бездіяльністю і мовчанкою дозволяють бути на троні Путіну понад 20 років, а білоруси – Лукашенку. Не один десяток років диктатором Нікарагуа «влаштувався» Даніель Ортега. Все це і багато інших прикладів – результат непродуманої політики народу і трагічних його помилок. Дуже прикро, що українці теж помиляються, а потім виправляють власні помилки і знову їх повторюють. Кажуть, що народ мудрий, а мудрість по канонам Соломона, Омара Хайяма та інших світил – це коли помилки не повторюються. Означає це, що народ наш ще не дозрів до мудрості. Ось вам факти. В 1991 р. на посаду першого президента України претендували комуніст Кравчук і патріот Чорновіл. Щойно вийшовши з комуністичного ярма, ми знову потрапили до нього, бо проголосували за Кравчука. Це жах! В 2004 р. відбулася масштабна фальсифікація виборів. На президентський пост претендували патріот Ющенко і ставленик Росії Янукович. Майдан і помаранчева революція не дозволили останньому стати на чолі країни. Через 5 років народ забув і на чергових виборах проголосував за Януковича. Це маразм! Трагічна помилка очевидна, але і тут спрацювала російська пропаганда. В 2019 році люди захотіли нових облич і зміни в суспільстві. Не розібравшись, що таке популізм, знову потрапили у російську пастку. На сьогодні маємо безлад в суспільстві, порушення законодавства, спад економіки… Але це вже зовсім інша тема. Перед тим, як плескати в долоні, українці, добре подумайте!!!© ЙОСИП КАПТОЛА
