«Бандерівець» з Луганщини Євген Дзюба знімає документальний фільм про Якова та Олександра Буслів.
#брати_бусли #Євген_Дзюба #Яків_Бусел #Олександр_Бусел
Як ви гадаєте: 74 – це мало, чи багато? Можливо хтось обрав би можливість посидіти вдома, пити гарячий чай, дивитись телевізор, гостювати в дітей та онуків, однак не наш гість, який сьогодні завітав до Клевані.Євген Дзюба – відомий патріот з м. Сватового Луганської області, не з тих, хто любить осіле домашнє життя. В свої поважні роки він об’їздив майже всю Україну. І три перенесених інфакти не спинили його жагу до життя, а лише стали ще більшим поштовхом до подорожі, вивчення історії України та розвитку патріотизму серед дітей та молоді.
Чоловік відвідує міста, маленькі села, долає тисячі кілометрів через ліси та гори. Він шукає однодумців у непростій, але гідній справі – збирає свідчення очевидців про діяльність бійців Української Повстанської Армії в роки другої світової війни. І не просто збирає! На основі власноруч відзнятих відеоматеріалів створює документальні фільми про патріотів УПА, яких на Донбасі вважають бандитами. А жителі даної місцевості вважають цих героїв мало не ганнібалами.
Впродовж кількох років Євген Дзюба виконував обов’язки голови Луганського обласного об’єднання «Просвіта», він пропагував українське слово серед своїх земляків. Завдяки пану Євгену та його однодумцям, містечко Сватове до 2014 року було центром націоналізму на сході України.
З початком війни у 2014 році пан Євген обрав своєю місією протидію російській інформаційній війні, впливаючи на суспільну думку корінних жителів – людей, які виросли на радянській пропаганді про страшних бандерівців.
Людей необхідно переконати, що УПА – це не дві сотні німецьких прислужників, які «разом з нацистами у 1941 році прийшли, а в 1945 році пішли разом з ними із західних областей». Це добре підготовлені Збройні Сили, які воювали проти німецьких окупантів, а також за незалежність України. Мали трофейне озброєння, амуніцію, військову тактику, свою службу безпеки, агентуру, розвідку, контррозвідку тощо і чисельність, яка з однієї тисячі у 1942 р зросла до 200 тисяч чоловік у 1944 році.Для того щоб зібрати масу власних свідчень про минуле, яке замовчувалося при радянському союзі, потрібно було їхати на захід України і активно досліджувати його. Одного разу чодовік склав у великий наплічник все необхідне і рушив у дорогу. Маршрут пролягав до Львова. Перші документальні фільми про ОУН- УПА, а також нечувані звірства НКВД було відзнято саме у Львівській, Волинській. Івано-Франківській та Рівненській областях.
Свій проект документаліст, режисер-аматор Євген Дзюба назвав «УПА очима східняків» або «Рабів до Раю не пускають». У ньому не лише свідчення минулого, але й застереження: будьте пильними, я з того краю, куди нащадки НКВД знову прийшли грабувати і знищувати українців. Я – з Донбасу, де московити вже вбили понад 13 тисяч кращих синів України і хочуть знову дійти до Чернівців та Львова. Там – заклик прозріти ватникам його рідної Луганщини – перестати вважати брата з Чорткова, який в холодних окопах боронить на сході українську землю від путіна, – бандерівцем, тобто – ворогом.
Важливим в цьому проекті є те, що Євген Дзюба збирав докази діяльності ОУН-УПА не лише в західних, але й центральних та східних областях України, що розвіює міф, нібито вояки ОУН-УПА – це лише представники Львівської, Івано-Франківської, Волинської, Тернопільської та інших областей західної України, як багато хто думає.
Автор документальних фільмів каже, що багато вихідців з цих регіонів були добрими воїнами, займали високі посади в ОУН та УПА і мають нагороди. За його словами, «Золотим хрестом бойової заслуги» 1 класу нагороджений курінний Дмитро Карпенко («Лютий», «Ворон») з Полтавщини. Під час війни з німцями‚ вже у званні капітана‚ він потрапив у полон‚ втік і вирушив у Карпати воювати за вільну Україну. Був командиром куреня особливого призначення. У жовтні 1943 року сотня «Лютого» розгромила каральний загін нацистів‚ а навесні 1944 року біля села Карова – німецький військовий загін. Очевидці тих подій розповідали Дзюбі, що в загоні були мотивовані, фізично сильні та добре озброєні бійці.
“Золотим хрестом бойової заслуги» 1 класу нагороджений інший боєць УПА Павло Ющенко з Сумщини, який працював у СБ УПА в Закерзонні. Місцеві розповіли Євгену Дзюбі про те, що у 1949-му році разом із загоном він переносив пошту в Західну Німеччину і був поранений розривною кулею. Коли прийшов до тями, попросив командира застрелити його, а самим йти далі. І ще сказав, що дуже шкодує, що… не буде засипаний українською землею. Побратими не кинули пораненого, вони на плечах донесли його до Австрії, доставили до лікарні м. Лінц, але через тиждень Павло Ющенко помер від зараження крові. В Австрії його й поховали.
Всі ці та інші факти лягли в основу 10 документальних фільмів про діяльність ОУН-УПА на Україні. В 2019 році у Чернівцях він завершив роботу над одинадцятим документальним фільмом про бійців УПА, які діяли на території області в роки другої світової війни «Буковина – 14 лицарів УПА».
Далі в планах документаліста була поїздка до Ужгорода, де він домовився з місцевими активістами про організацію зустрічей з людьми, які б могли розповісти про діяльність ОУН-УПА на Закарпатті. Ось тут і трапилась з паном Євгеном найбільш прикра за останні 5 років його діяльності історія. У хостелі міста Ужгород, де йому допомогли поселитись місцеві активісти, чоловіка вночі… обікрали.
Ця кримінальна історія трапилась у лютому 2018 року. Поліція Ужгорода досі не знайшла того, хто обікрав пана Євгена. Сам постраждалий вже втратив надію на те, що коли-небудь злочинця буде затримано і вміст рюкзака буде повернуто. У ньому був сенс і мотивація його життя за останні кілька років. Справа в тому, що злодій вкрав не лише особисті речі, а й вінчестер, де зберігались відеоматеріали з Харківської, Полтавської, Луганської, Чернігівської та інших областей, численні інтерв»ю зі свідками злочинів НКВД та боротьби воїнів УПА. Він з жалем каже, що деякі люди, з якими розмовляв, були літніми і за цей період часу їх може вже не бути. Крім вінчестера, у рюкзаку був щоденник із записами, який пан Євген вів роками, у ньому численна кількість прізвищ, дат, подій, історій, фактів… Дуже шкодує за своєю працею Євген Степанович. Не раз після таких поїздок йому доводилось ночувати на вокзалах в холоді і в голоді, бо не встигав на поїзд чи останній автобус, а грошей на готель не залишалось.
Скільки кілометрів довелося долати, шукаючи місця захоронення вояків, що боролись за незалежність України. Подекуди ті забуті Богом і людьми, зарослі травою могили шукали цілими днями… Є й така проблема у нашому житті. На різних рівнях Євген Дзюба порушував питання, щоб місця загибелі героїв ОУН-УПА взяли під опіку краєзнавчі музеї, тоді вони мали б паспорти, номери, охоронялись би законом. Бодай раз на рік ті могили вшановувались би належним чином, бо починаємо забувати героїчне минуле свого народу.
В Клеванській територіальній громаді Євген Дзюба зустрівся з заступником Клеванського селищного голови Віталієм Ваколюком, і розповів про мету своєї подорожі, де разом з директором Публічної бібліотеки Клеванської селищної ради було обговорено роботу, яка сприяла збору інформації для створення нової документальної кінострічки про Якова Бусла – одного з провідників ОУН, а згодом і УПА на північно-західних українських землях. Було піднято питання щодо встановлення меморіальної дошки приурочної братам-героям нашого краю та України вцілому.
Згодом в книгозбірні чоловіку було підібрано інформацію про Братів Буслів, яку документаліст взяв на тимчасове опрацювання; надано послугу запису відеоматеріалів на вінчестер; а також подаровано книги для передачі у бібліотеки навчальних закладів його малої Батьківщини. Разом з директором книгозбірні Євген Дзюба побував у центрі старого містечка Клевань, завітали до будинку, де жили брати Бусли, відвідали старенького родича цієї шанованої родини, а також пройшлися старими вуличками селища. Літнього мандрівника-дослідника зацікавили архітектурні пам’ятки, церква Різдва Христового, замок князів Чарторийських, костел Благовіщення, а також церква Успіння Божої Матері та єврейська синагога; вразила історія селища та розповіді долі особистостей безпосередньо пов’язаних з Клеванем.Надалі Євген Степанович має на меті подорожувати на Тернопільщину в с. Бишки, де саме загинув Яків Бусел у нерівному бою з підрозділом внутрішніх військ НКВС.
Масштаби сподвижницької праці дослідника-аматора, східняка Євгена Дзюби, вражають. Йому не потрібно особливих посад, державних нагород, погонів, звань, тому що цей чоловік заслуговує на повагу. Своєю діяльнистю він ламає стереотип стосовно того, що на Донбасі немає патріотів, які вболівають за Україну.
Ірина Громик, директор Публічної бібліотеки Клеванської селищної ради
