Стоїть над Горинню село Дюксин. Саме тут, у селі сільського пономаря Антона Хасевича, 13 листопада 1905 року народився Ніл. Шлях до науки у нього розпочався з житомирської духовної семінарії, а згодом революційні події допомогли потрапити на навчання до української гімназії у Рівному. Саме тоді, добираючись до Рівного, на оржівському переїзді втратив матір і залишився без ноги. Лікування, закінчення лікування екстерном, Варшавська Академія мистецтв. Тут він студіює малюнок і малярство. Додатково – декоративне мистецтво. Деякий час пробує себе в педагогіці. У лютому 1934 року закінчує навчання з професії “графіка і ткацтво”.
Нестача коштів для подальшого навчання змушує повернутися до рідного села і стати до роботи у школі вчителем трудового навчання і співу.
Хасевич плідно займається графікою та дереворитом, успішно пробує себе у вжитковій графіці, створює обкладинки книг, екслібриси, працює над ескізами декоративних тканин, дерев’яних хрестів, деталями дерев’яних будівель, ескізами інтер’єрів.
Ніл малював також багато портретів односельчан, ікону для Дюксинської церкви. На жаль, все це згоріло 1943 року, коли німці спалили село.
З 1942 року Хасевич поруч з Климом Савуром, редагує журнал “До зброї”, випускає різні листівки та брошури, розробляє ескізи нагород УПА, паперових грошей та облігацій. З його ініціативою створено підпільну художню школу, в якій навчалася малюванню здібна молодь. Є відомості про співпрацю Хасевича з Уласом Самчуком у газеті “Волинь”.
З 1942 року по 1952 рік Ніл Хасевич – підпільник. Боєць УПА “Північ”, він стояв біля колиски, а згодом біля керма Української повстанської армії.
У березні 1952 року в Клевань привезли двох убитих повстанців. Одним із них був Ніл Хасевич. Напівголих їх поклали під дубом. Ось як про це згадує мешканець Клеваня (раніше він проживав у Жобрині) Павло Михайлович Столярчук: “Два дні лежали хлопці напівголими, а неподалік лежав міліціонер. Ніла я впізнав одразу: без ноги і лисий. Пройшовся біля нього ще раз, але мене запримітив міліціонер, довелося швидко зникати з очей. Тепер на місці того дуба споруджений будинок”. Де поховали Ніла Хасевича та його побратимів – невідомо. Та й чи поховали, як належить? Пошук триває…
Перейти до вмісту
