У посібнику у формі запитань та відповідей розглянуто найактуальніші аспекти насильства над дітьми. Акцентовано увагу на найбільш складних проявах домашнього насильства, зокрема сексуального. Пояснюються особливості, відмінності, причини та наслідки шкільного насильства. Докладно проаналізовано явище булінгу та його модифікації — кібербулінгу. Надано практичні поради та розробки занять для допомоги дітям, які зазнали насильства.
Усі суспільства стикаються із проблемою насильства, і вирішують вони її по-різному. У цій книжці стверджується, що економічна й політична поведінки соціуму тісно пов’язані між собою. Більшість суспільств, які ми називаємо природними державами, обмежують насильство за допомогою політичного маніпулювання економікою. Це формує привілейовані класи, які, своєю чергою, обмежують застосування насильства певними авторитетами. Проте це сповільнює як економічний, так і політичний розвиток держав. А сучасні суспільства, навпаки, створюють відкритий доступ до економічних і політичних організацій, сприяючи політичній та економічній конкуренції. Автори книжки дають основу для розуміння того, чому суспільства відкритого доступу розвиваються краще як із політичного, так і з економічного погляду. А також розповідають про 25 країн, які здійснили перехід від природного типу до держав із відкритим доступом.
ТРИ РОЗПОВІДІСОН. МІЙ ПРИРОДНІЙ БУДИЛЬНИК Одним з найбільш унікальних явищ у житті людини є сон. Людина спить в середньому 8 годин. Це третина доби. Протягом дня ми вирішуємо безліч різних питань і на це витрачаємо чималу кількість калорій, поповнення яких іде через їжу та відпочинок. Але тільки сон може повністю відновити сили, що знадобляться наступного дня. Всім давно відомо, що найсолодше на світі – сон, і ніяка життєва спокуса не здатна завадити цьому явищу. Денні виробничі проблеми, вечірні домашні непорозуміння, сварки та скандали не сприяють здоровому сну і не дозволяють організму відновитися. Багато людей страждає від безсоння, яке є результатом якогось сильного стресу, страху, постійних галасливих скандальних сцен на роботі чи вдома. Чи можливо уникнути цих негативних явищ? Безумовно можна. У цю ситуацію має втрутитись ступінь виховання, аспект толерантності, прояв стриманості, рівень культури, освіченості, професіоналізму або, навіть, і почуття гумору. Коли людина спить, через нирки і шкіру виводяться шлаки і токсини, відновлюються органи і тканини всього організму. Отже, порушення сну негативно впливає на весь організм в цілому. Багато людей під час нічного відпочинку бачать сни. Особисто мені часто сниться щось дивовижне, фантастичне і непередбачуване. Якось в молодості бачив Пресвяту Діву Марію, яка благословляла мене на подальше життя. Тричі відчував себе кудлатим собакою, яка кудись біжить. Двічі снився президент Зеленський. Навіть у сні з’являвся Дональд Трамп, президент США, з яким разом працювали на заводі. Зовсім недавно я молився у сні і переді мною на столі стояли дві порожні пластмасові коробки, і я розумів, що одна із них добро, а інша зло. Ці та багато інших подібних снів виявились найбільш яскравими і значущими. За своє життя я обмаль разів користувався будильником. Це траплялось в основному в молодості. Все змінилося, коли я почав працювати у відділі постачання лісгоспу. Через день їздив у відрядження і мій організм почав налаштовуватися на певні години від’їзду. У будильнику згодом потреба відпала. З того часу і протягом сорока років, я прокидаюсь в тій годині, що запланував з вечора. Я можу прокинутись в першій годині ночі, другій чи третій і в будь-якій іншій годині, що я собі задумав після вечері. Я схиляюся перед мудрістю природи, що створила нам, людям, мозок, завдяки якому ми думаємо, рахуємо, читаємо, пишемо, спілкуємось і навіть… прокидаємось в тій годині, що була нами запрограмована. Наш мозок ми використовуємо лише на три відсотки. Уявімо собі, на які ще дива була би здатна ця унікальна субстанція, якби вона працювала на всі сто відсотків.ХДІБ НАШ ЩОДЕННИЙ З давніх-давен людство споживало хліб і все, що до нього. Наші предки з повагою і пошаною ставилися до цього продукту, а дітей вчили цінувати кожну його крихту. Колись, ще за часів Русі не можна було різати хліб ножем, бо вважалося, що це може нашкодити людині, яка його випікала. Тому здавна українці ламали хліб руками. Звісно, різали і ножем, але перед тим обов’язково проводили спеціальний ритуал з хрещення хліба. А ще не дозволялось випікати цей продукт чоловікам, робили це тільки жінки. З традицій, що залишились від минулого – заборона різати хліб на релігійне свято Усікновення голови Івана Хрестителя. Цього дотримуються в наш час лише глибоко віруючі люди. Ще змалку знав прислів’я: «Де хліб та вода – там нема голода». Бувало бігаю з друзями по вулицях і на хвилинку заскакував додому, з’їдав кусок хліба і гайда далі гратися. А після Паски, коли закінчувався піст, намащував на хліб свинячий жир, на грядці виривав декілька зелених цибулин – то кращого перекусу і бути не могло. Поганої їжі в дитинстві не пам’ятаю, я їв все, що варила мама, не був перебірливим. Такі діти, а згодом і дорослі, називаються всеїдними. Його величність хліб вдома у нас був в пошані, а тому ціну його я знав. Він для мене був завжди дуже смачним продуктом. Уже в 17 років я споживав хліб на Миколаївщині, а коли служив в армії – то куштував харківський і кримський. Пізніше навчався в Надвірній, Львові і там теж ласував цим продуктом, а як же без нього? Коли у 1981 році я почав працювати в лісовій галузі в Ізяславі і хліб, який там випікали, виявився дуже смачним. За своє життя я їздив по роботі і в якості туриста у велику кількість регіонів України, і ,звичайно, завжди смакував хліб місцевої випічки. Найбільш приємно вразив мене смаковими якостями хліб, куплений мною в м. Сміла на Черкащині. На друге місце ставлю ізяславський продукт, а третя позиція за хлібними виробами, що випікають в Красилові на Хмельниччині та в Рівному.Слід зауважити, що це моя суб’єктивна точка зору на смакові властивості хліба. Щоб не гнівити Бога скажу, що він скрізь добрий, поганим не буває, є лише недобросовісні пекарі або такі, що не вміють дотримуватись відповідних технологій випікання. До речі, за радянських часів, так звані технологи добавляли в цей продукт «гормони щастя» (наркотики). Звісно, за вказівкою з верху.Хлібом у християнських молитвах називають їжу, як таку взагалі і духовну також. В молитві «Отче наш» молимося: «…хліба нашого щоденного дай нам сьогодні…» . В різних куточках України люди завжди згадували головний життєвий продукт і все, що пов’язано з ним: «Хліб всьому голова; Буде хліб, буде і до хліба; Дурне сало без хліба; Не вчи ученого їсти хліба печеного; Доки діда, доти хліба; Не хлібом єдиним сита людина» та інше.МОЇ ДРУЗІКажуть – друг, то твоє відображення. Також друг той, хто розділяє з тобою радість, невдачі, і може подати руку допомоги в скрутну хвилину. У нас є народне прислів’я: «Скажи, хто твій друг, то я скажу, хто є ти.» Мої друзі мають такі риси поведінки, які мене доповнюють. У кожному другу шукаю те, чого в мене недостатньо або обмаль. Наприклад другу Олексію з Клеваня притаманна настирливість, скрупульозність у вирішенні життєвих питань. В Анатолія з Ізяслава переважають неперевершений олімпійський спокій, поміркованість, солідність. Так як він ніхто не вміє слухати. Киянин Сергій відзначається твердістю, рішучістю, невичерпною енергією, оптимізмом і силою духу. Уважний до свого співрозмовника. Патріот на всі сто відсотків. Друг Дмитро, клеваньчанин, має велику працелюбність і вміння поринати в глибини історичних фактів та подій, вдало співставляє минуле і сьогодення, порівнює різні історичні документи на предмет правдивості. Він завжди шукає істину і є патріотом України. Приятеля Антона із Сарн можу похвалити за почуття гумору і вміння відшукати в розмові той момент, з якого можна посміятися. З ним завжди цікаво, він має власну думку, яку відстоює. Ще він заглядає в перипетії минулого життя і шукає там свої помилки, щоб більше їх не повторювати. Володимира із Зорі хочеться бачити щоденно, але це неможливо. Він людина-душа, від нього випромінюється добро, з ним приємно і затишно. Дуже уважний і толерантний до людини, з якою розмовляє. В Черкасах мешкає друг Віктор. Це комора футбольної статистики. Він передплачує всілякі спортивні видання, перебуває у вирі спортивних подій, ділиться враженнями зі мною і називає нас обох експертами. За характером спокійний, врівноважений, дуже відповідальний і вміє вислухати співбесідника. З точки зору володіння інформацією з політичних питань, державотворення, різних історичних подій та фактів, друг Михайло з Червонограда, моє повне відображення. Він заряджує мене спокоєм, впевненістю в своїх силах, оптимізмом. У народні депутати йому йти не можна, бо поважає свого опонента. Михайло справжній патріот нашої держави. ОсіньОсь осіння пора наступилаВона листям всю землю накрила.На полях майже квітів нема,Менше стало в повітрі тепла.Мало чути пташиного співу,І мурахи сховались на зиму.Ще на Чесного Хреста зміїПримостились глибоко в землі.Десь поділась ранкова роса,Яку влітку стрічала зоря.Вже нема аромату п’янкого,Тільки тиша холодна довкола.Ось і білочка хутко стрибає,Все довкола на зиму збирає.І кабан на землі все розрив,Залишивши глибокі сліди.Все, що бачим і чуєм в цю пору –Все це осінь холодна й похмура.На порозі вже скоро зимаЙ до весни не чекати тепла.© ЙОСИП КАПТОЛА
Заклятий для сусіднього хижацтва. Вона твого життя міцна основа, Певніша над усі скарби й багатства П. Куліш Державне свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада – встановлене Указом Президента №1241/97 «Про День української писемності та мови» на підтримку «ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства».Ми – українці. Живемо у вільній і незалежній державі – Україні. Розмовляємо рідною державною українською мовою. А мова у нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа українського народу.У відділі обслуговування дітей Публічної бібліотеки Клеванської селищної ради для відвідувачів представлено відкритий перегляд літератури до Дня української писемності та мови. Ці книги допомагають не тільки з цікавістю опановувати мову, але й вдосконалити та розширити знання рідної української мови. Працівники дитячого відділу приділяють велику увагу розвитку і збереженню рідної мови у своїх читачів.Бібліотекар 1 категорії відділу обслуговування дітей Публічної бібліотеки Клеванської селищної ради Гуменюк Марія Володимирівна
З нагоди Дня української писемності та мови, який незабаром відмічатиме Україна хочу запропонувати нашим читачам нову розгорнуту та цікаву статтю від мудрого автора філософських, наукових, політичних статей, які ми щотижнево публікуємо в соціальній мережі. Працюючи над написанням даного матеріалу пан Йосип збирав інформацію з різних куточків України. В ній він розповість вам про діалектику та різнобарв’я нашої солов’ної. Бережімо та цінуймо її! І пам’ятаймо: українська мова передана та збережена для нас багатьма поколіннями. Мова, якою розмовляли наші діди та прадіди. Справжня! Не спотворена!КОД НАЦІЇ Українська мова соловейком оспівана в піснях, коштовним оксамитом лягла в поетичні рядки віршів та поем, тішить слух у прозі. За мелодійністю звучання наша мова є другою в світі після італійської. В кожній нації і в нашій також є мовний код. Щоб його відкрити треба вивчити мову. Українська не дуже легка для вивчення, бо в ній є буквосполучення -дз, -дж, а для пом’якшення маємо -ь, а також закінчення –ся, -зя, -ця та інші. Проте мову нашу все-таки вчать. Я чув інтерв’ю корейця, француза, поляка, хорвата, іспанця, які добре нею володіють. Не можуть вивчити лише росіяни. Вчені довели, що в них проблема у щелепах. Згадайте хоча би одного росіянина, що мешкає з вами в одному місті (селі), так він розмовляє лише російською або якоюсь незрозумілою. Історично доведено, що ще за часів правління наших князів (Святослава, Володимира, Ярослава та ін.), а також королів (Данила, Василька, Лева та ін.), спілкування в державі Україні-Русі відбувалося розмовною мовою, наближеною до сучасної української. Зараз ми називаємо її староукраїнською. Про це свідчать дослідження графіті (написів) на стінах Софійського собору в Києві та інших древніх соборів на території України. На графіті науковці читають: «Господи помози рабу своєму Павлови». Одна дівчина Олена написала: «Купріяне, гарний же ти, скільки ще мені даремно розпалятися». Про похорон князя Ярослава написано таке: «У 6562 г. (1054 р.) місяця лютого (а не февраля) 20-го успіння (а не успєніє) царя нашого у неділю (а не у воскресєньє) у тиждень (а не у недєлю) мученика Феодора». Також написано: соромно бути, гет (сучасне геть) та багато чого іншого. На грошах гривнях в Х –ХІ століттях написано: Се Володимер (а не Владімір), а се єго серебро; Се Володимер, а се єго злато. Досі в діалектичному говорі українці застосовують слова «се», «єго», «злато». На сьогодні зафіксовано понад 7000 графіті різними мовами: українською, церковнослов’янською української редакції, грецькою, латинською, польською, вірменською, німецькою, чеською та англійською.Літературною мовою в Європі, на той час, вважалася латинь, а в нас – церковнослов’янська, яка поступово втягувала в себе елементи розмовної мови і на ХІУ століття розчинилася у розмовній українській мові. А як надалі розвивалась наша мова? В 1596 році перший словник української мови під назвою «Лексис…» склав Лаврентій Зизаній, а другий – у 1627 році П. Беренда. В 1619 році Кирило Ставровецький освітній та церковний діяч видав «Євангеліє учительноє». У тому ж році Мелетій Смотрицький вперше написав «Граматику слов’янську», що систематизувала церковнослов’янську мову. Іван Ужевич в 1643 році вперше написав граматику української розмовної книжкової мови. Іван Котляревський в 1798 році написав поему «Енеїда» живою українською мовою, а в 1819 році – водевіль «Москаль-чарівник» та п’єсу «Наталка-Полтавка». У 1818 році Олексій Павловський вперше видав граматику живої української мови, де описав її фонетичну систему і морфологічну будову. Пантелеймон Куліш в 1857 році видав підручник сучасної української мови. Найвидатнішою працею лексикографії вважається 4-х томний «Словар української мови» за редакцією Бориса Грінченка, що виданий в 1907 – 1909 рр. і мав 68 тис. слів. Все те та ще багато чого подібного свідчить про факт, що держава Україна була, є і буде і в ній жили, живуть і будуть жити українці, які розмовляли і розмовляють українською мовою. Натомість, так звані росіяни зі своєю імперією монотонно знищували нашу культуру та мову і зараз це роблять. За весь період московського поневолення (і СРСР також) українська мова заборонялась аж 50 разів. Але мова вижила, зміцніла і в останній час вдосконалилась. В народі кажуть, що заборонене, то найсолодше, а мова не виняток. А тепер про літературну українську мову. Її можна почути лишень на уроках української мови і літератури в школах, Вузах, від журналістів радіо і телебачення і, як не дивно, від колишніх російськомовних громадян, що вивчили і розмовляють українською. Найбільш успішними у цьому питанні є українська діаспора за кордоном. Від закордонних земляків можна почути вишукану і унікальну мову зі словами, що зараз маловживані та давно забуті і яка чиста від русизмів. Неодноразово насолоджувався різними інтерв’ю українців з діаспори, а особливо вражала мова нині покійного кардинала Любомира Гузара. Що можна сказати про пересічних громадян, як у них з літературною мовою? Та ніяк! У них є свій говір, свій діалект, а літературною не переймаються і користуються лишень при потребі. І це правильно. Адже в Україні живе понад 100 націй, а серед українського населення можна нарахувати тисячі діалектичних говорів для спілкування. Цією публікацією я поставив собі за мету продемонструвати читачу діалектичні слова різних регіонів. Діалектизми – це розмовна українська мова, яка є фундаментом і основою літературної мови з деякими словами іншомовного походження, але без русизмів. Це нормально, що в нашій мові є іншомовні слова, це збагачує її. Хочу зауважити, що в нашій державі проживають різні етноси зі своєю культурою, мовою, традиціями. Це гуцули, бойки, верховинці, галичани, лемки, волиняни, покутяни, буковинці, подніпровці, поліщуки, подоляни, слобожани, запорожці, карпатські русини, литвини та інші. І в кожного свій говір. Це ще не все. Майже кожний населений пункт має свій діалект. Пропоную читачам окремі діалектичні слова деяких регіонів України (невідомі вам або маловідомі слова будуть мати переклад).Закарпатська область, смт. Великий Бичків (моя мала батьківщина): зиркало- дзеркало, кунь, мачанка – підлива; м. Свалява: добрі – добре, позерати – дивитись; м. Ужгород: киндириця – кукурудза, хижа – хата, мерсько – холодно; смт, Кобилецька Поляна: катран – рушник кухонний, шкарпа – крутий підйом нагору, терило – гумка для витирання слідів олівця.Івано-Франківська область, м. Коломия: мешти – взуття, горнє – горня, стелина – стеля; м. Вигода: здибати – зустріти.Львівська область, м. Червоноград: видіти – бачити, жовнір – солдат, вітець – батько; м. Дрогобич: нḯколи – нікóли, сків – стіл; м. Львів: я буду робив – я буду робити; коліжанка – подруга.Волинська область, смт. Маневичі: як тра, то тра; приходити зари; хлопці, що віте зробили – хлопці, що ви наробили.Рівненська область, с. Рудня Карпилівська: кітяхи – кукурудза, картепи – картопля, вуз (хурманка) – віз, підвода; смт. Клевань: столя – стеля, яблико – яблуко, пательня – сковорода, хутко – швидко, сіни – коридор при вході в хату, банаяк – чавунний горщик; с. Іванчі: готава – отава, кунь твуй пасетса – кінь твій пасеться, ля хати – біля хати, бульбаники – деруни, твар – обличчя; втомиласа, наїласа, наробиласа, сподница, свинє пасуца, тутика, тамика, хрищоний, хрищона, коробкі, качкі, куре. Костопільський район: шкворода – сковорода; стебка – місце (коморка біля сін), яке наповнювали льодом та зберігали харчі влітку, щоб не псувалися, комурка – комора, сукенка – сукня, бульба – картопля, трускавки – полуниця, кадовб – велика дубова бочка. Дубровицький район: пішов квет на поквет тай побив макутру – пішов кіт на покіт тай побив макітру. Хмельницька область, с. Борисів: штиці – вила, морчукота – кішка, вишки – горище, манарка – піджак; с. Лютарка: коперація – магазин, якбе – якби, ниньки – нині, сьогодні, товар – корови, топіро – тепер; м. Хмельницький (мікрорайон Лезневе): малай – кукурудзяний пиріг, мамалига – кукурудзяна каша, дюдьо – дід, бабця- бабуся, татко – хрещений батько, мамка – хрещена мати, п’єц – піч, бараболя – картопля, молодуха – наречена.Чернігівська область, м. Чернігів: скібці – сходи, вихалка – гойдалка; м. Ніжин: гурки – огірки, 22,5 – матюк.Місто Київ: хлоп – хлопець, жевжик – хитрий.Луганська область, смт. Білокуракіне: завіска – фартух в який збирають вишні, черешні, балія – ночви, чинка – бритва, циберка – відро, кубушка – глечик; ходю, возю, носю, ходе, возе, носе, робе, манєнький, колодізь. Я особисто зібрав 3137 діалектичних слів Великого Бичкова і видав окремою книгою. Мій земляк Микола Грицак зібрав 250 тисяч діалектичних слів і висловів Закарпаття. Це найбільша кількість у слов’янському світі. Щоб впорядкувати цей матеріал одній людині знадобилось би 60 років. Більш детальну інформацію можна отримати з сайту «Радіо Свобода», де є стаття О. Гавроша «Ловець слів».Дуже сильний суржик можна почути у жителів південних та східних регіонів. Української мови там обмаль. В решті регіонів України в мові мешканців присутня чимала кількість русизмів. Ось вам приклади: даже, да, когда, сейчас, чуть-чуть, конєчно, іменно, нравітся, почта, уїхав, уволився, поняв, щитав, оддав, дівся, первий, послєдній, хтото, шото, якто, якіто, по вулицям, на російській мові, зошит по біології, самий луччий, саме тверде, самий длінний, міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, так як, бувший у користуванні, на протязі, повістка дня, під відкритим небом, насильно милим не будеш та багато інших.Ой, ви, українці! Чому вчиняєте наругу над власною мовою, чому топчете святиню, чому зневажаєте її? За це нас чекає велике випробування. Так і хочеться вигукнути: «О, мово наша солов’їна», але суржик не дозволяє багатьом з нас. Це пухлина на нашій духовній ниві. Ми самі порушуємо наш мовний код. Я щиро заздрю сусідам-полякам, що сформували свою мову, захоплююсь гордими чехами, які змушують всіх, хто хоче в них працювати, вивчити чеську мову. Закон про мову у нас є, хоча він не зовсім досконалий, а крім того його ще й порушують. З екранів телевізорів часто чуємо інтерв’ю російською, деякі ведучі вперто не хочуть мовити українською. Одна реклама лишень нашою. А цього замало. Вимальовується справа принципу – нехай будуть в нашій мові іншомовні слова, тільки не російські. Ординці сотнями років гнобили нас, а ми із задоволенням використовуємо їхні слова або мову взагалі. Це ганьба!Мені одне цікаво. Чи мають подібні проблеми єгиптяни, корейці, японці, ісландці? Мабуть ні. А тому борімося за чистоту мови і почнімо з себе.©ЙОСИП КАПТОЛА
Дорогі краяни, сьогодні пропонуємо Вашій увазі 30 – ювілейну – статтю від Йосипа Йосиповича Каптоли! Ми безмежно дякуємо нашому автору за плідну співпрацю та бажаємо міцного здоров’я. Нова стаття учасника літературної студії “Перо” торкається питання теперішньої пандемії, отож читаймо!COVID-19 Тема надзвичайно актуальна, дуже болісна, неприємна і потребує на рівні влади і суспільства обговорення, дискусій та прийняття відповідних рішень. Коли вірус гуляє в одній – двох країнах, то це епідемія, а коли у всьому світі – пандемія. Це вже справа загальносвітових і міждержавних структур, зокрема Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), що є складовою ООН, яку я нещадно критикував у дописі «Неефективні безпекові органи». І не дарма, бо ВООЗ бездіяла, не координувала зусилля по боротьбі з вірусом і наразі обмежується збиранням статистичних даних, замість того, щоб реально впливати на ситуацію. Спробую пояснити. Вогнище, ще тоді епідемії, загорілося в Китаї. Зберігачі тієї смертоносної речовини знали про її дію і результати останньої у випадку потрапляння в повітря, ґрунт чи до людей. Витік трапився ще в листопаді 2019 року і знаючи властивості Covidу і Китай і ВООЗ могли передбачити відповідні наслідки. Але цього не сталося. Світова організація заборонила в’їзд в Китай, водночас дозволила мандрувати китайцям по всьому світу, що не дало можливості локалізувати вірус і стало приводом для пандемії. Гадаю, що можна було би ізолювати Китай від світової спільноти. Все це могло завершитись на його території. Звичайно, постраждали би китайці та китайська економіка, але не світова. Тепер поглянемо масштабніше щодо поширення вірусу. Американський, африканський та австралійський континенти спокійно могли би обійтись без цієї біди, якби вони і ВООЗ заблокували Китай. Будь-які контакти мали бути заборонені: не літають літаки, не ходять морські судна. Ці континенти відмежовані від Азії водними просторами Тихого, Атлантичного та Індійського океанів, Середземним і Червоним морями. Постраждати могли лише жителі євразійського континенту. Уникнути коронавірусу в Європі повинні були острівні Ісландія, Велика Британія, Кіпр, Мальта. В Азії вірус міг оминути Шрі-Ланку, Папуа-Нову Гвінею, Японію, Тайвань, Філіппіни, Індонезію, мініатюрні країни Тихого та Індійського океанів, а також Нову Зеландію. Всі ці країни острівні і захищені водними просторами. Отже, вірус туди потрапити не міг. Чому? Бо вчені виявили властивості Covidу, що це контактна хвороба і в повітрі довго не витає. Достатньо було ізолюватись, і проблема вирішувалась. Але фінанси взяли верх над здоровим глуздом і світова економіка, хоч і загальмувалась, мала контакти з Китаєм та з усіма континентами. Настала світова пандемія. Тепер це дуже велика проблема, бо на даний час уже йде друга хвиля, хоча в Україні ще гуляє перша. Кажуть спеціалісти, що ефективних ліків ще немає і вакцини також, а коли заявляться, то вірус змутує і вони можуть виявитися непотрібними. Вся проблема опустилися від ВООЗ не тільки до окремих країн, а і до самих громадян. У нас, в Україні напрошується висновок – рятуйся хто як може. Медики розробили вимоги до громадян щодо захисту від вірусу: носіння масок; носіння гумових рукавичок; дотримання соціальної дистанції 1,5 – 2,0 м.; миття рук з милом не менше 30 сек.; відміна різних зібрань, зборів, заходів, концертів і всього того, що призводить до скупчення людей в одному місті; застосування дезінфекторів в громадських місцях і вдома. А тепер проаналізуємо кожну позицію. Якщо в повітрі вірус довго не тримається, то навіщо маска? А тому, що людина протягом дня сотні разів торкається пальцями обличчя, очей і особливо рота. Також інфікована людина при зустрічі з вами може викидати видихом зі свого рота вірус на відстань до 2-х метрів. На свіжому повітрі на безлюдній території можна опустити маску на підборіддя. Із цим все ясно і маска потрібна. Носіння гумових рукавичок необхідне і вигідне, бо згодом брудні викидаємо і потрапляємо у приміщення з чистими руками. Миття рук – це обов’язкова процедура у будь-якій ситуації, а з Covidом тим більше. І вона не обговорюється. З масовим скупченням людей все ясно – маска, соціальна дистанція. Тут грає роль правило – менше людей, менше проблем. Мене дуже вражає фраза «соціальна дистанція». Люди в багатьох випадках не розуміють про що мова. Коли я двічі сказав одній жінці, щоб вона дотримувалась соціальної дистанції по відношенню до мене, то вона стояла, начебто не до неї мова, а коли за третім разом сказав, що відійдіть від мене на 2 метра, то вона миттєво відійшла. А ще збиває з пантелику вислів «температурний скринінг». Чи не простіше сказати «перевірка температури тіла людини»? Треба доступніше людям писати і говорити. Найбільшу турботу викликає носіння масок людьми, вірніше не носіння. По-перше, проскакує російська пропаганда, що це дурня. По-друге, схильний до того, що крупні фармацевтичні компанії теж продукують таку пропаганду, аби мати більший дохід, навіть у таку скруту. Такий факт – великий гріх, якщо це правда. Щодо коронавірусу в нашій країні, то тут повний безлад. Маски майже не носять, працюють ресторани та кафе, люди організовують дні народження та весілля, а влада не реагує. Дивно якось, коли захворілих було 50 – 100 чоловік за добу, то зупинили роботу малого бізнесу, міське та міжміське транспортне сполучення і був якийсь контроль. Зараз, коли число хворих сягнуло 6-7 тисяч, а то і більше за добу, то все працює, все їздить і контроль нульовий. Влада за весь час пандемії не закупила жодного ШВЛу і все лягло на плечі меценатів і волонтерів. Це що зумисне робиться? Парадокс! У тій же ж Франції штраф у 125 євро за не носіння масок. В Туреччині влада організувала рейди волонтерів-здорованів, які ходять по людних місцях, виявляють порушників і набивають їм пики. В Чехії, Франції, Іспанії та інших країнах встановлена комендантська година. Значно посилюють карантин Німеччина, Польща, Швейцарія та інші. Люди щось роблять, а у нас навіть немає фонду для боротьби з вірусом і лише зовсім недавно створений штаб, який координуватиме дії по запобіганню поширення вірусу. Шановні читачі, громадяни. Не будьте безпечні, захищайте себе самі, бо вас ніхто не захистить. Колись за радянських часів атеїсти стверджували, що Бога немає, бо його не видно. А він був, є і буде, бо він вічний. Так і зараз вірусу не видно, і ви не завжди вірите в його існування. Думаєте, що то видумки або що вас мине? Можуть не захворіти лише люди з сильним імунітетом або з геном довголіття, але вони можуть бути носіями хвороби. Всі інші в групі ризику, особливо після 60 років. І пам’ятайте, що молоді здорові люди можуть хворіти безсимптомно, тобто бути носіями вірусу і можуть заражувати оточуючих. Отож, носимо маски, все дезінфікуємо, дотримуємося відстані 2,0 м. один від одного і не ходимо в людні місця. В моєму помешканні усе дезінфікується, що куплено в магазині (протирається спиртовим розчином все, що запаковане, і миються господарським милом овочі і фрукти). Після відвідин магазину, аптеки чи пошти полощиться горло соляним розчином і ватним тампоном в милі, чистяться ніздрі носа. Так, це дуже непросто, марудно, але це захист. А чи не пробували ви прасувати гроші? До речі, на них найбільше зарази. Якщо дуже захотіти і серйозно віднестись до цього вірусу, то його можна так ізолювати, що зникне він через декілька місяців. І заслуга в цьому буде не ВООЗ, не владних структур у кожній країні. Все, якщо не більше, буде залежати від нас, громадян. Тільки ми можемо зупинити цю біду. Не можу втриматися, щоб не сказати головного. Все, що твориться на землі залежить від Всевишнього. Навіть волосинка з людини не впаде без Його відому. А що робимо ми, люди? Заздримо, ненавидимо, крадемо, вбиваємо, знищуємо те, що Господь створив. Ото ж і послав Він нам чергове випробування. Вище абзацом зазначено, що тільки ми зможемо зупинити цю біду, але лише з Його волі. © ЙОСИП КАПТОЛА
До уваги жителів громади, можете ознайомитись з онлайн-варіантом каталогу “Креативні маршрути успіхів громадами Рівненщини” за посиланням нижче (де знаходиться документ у pdf форматі для скачування).
https://drive.google.com/file/d/1CGa3gDo-HoK1SHeGR-9UQzsAAS0U50Hf/view
ЛЮДИ В СУСПІЛЬСТВІ
Світ цікавий, неоднозначний, загадковий і такі ж люди, що живуть в ньому. Ми надзвичайно різні. В кожного свій характер, манери поведінки. В суспільстві ми повинні один одного поважати, підтримувати, цінувати, допомагати. Але в дійсності трапляється так не завжди. В основному такі відносини є у сім’ях, родинах, зі знайомими і друзями. Звичайно, якщо людина вихована і на генному рівні дóбра, то вона буде відноситись толерантно до всіх людей, хоча це доволі рідкісні випадки. Такі люди люблять себе, оточуючих, світ і все живе, що в ньому є, радіють кожній хвилині життя. Чимало людей байдужих, зарозумілих, егоїстичних… Як бути комусь у контактах з ними? Мабуть, пристосовуватись, уживатись, чимось, можливо, поступатись, для того щоб знаходити спільне з такими людьми. Нижче мова піде про негативні моменти поведінки людей. Декілька років тому був свідком сцени, в якій брав участь і не хотів бути байдужим. Молода мати, років 25, вела за ручку свого малюка, років трьох, дуже його сварила, кричала і вживала слова ненормативної лексики. Я йшов їм назустріч і все чув, а коли опинився на відстані кількох метрів, зробив зауваження: «Жіночко, я все розумію, але до чого тут матюки? Так дитя не виховують, і воно вас ніколи не буде слухатись, змініть лексику, тон тоді все стане на своє місце.» Говорив я дуже швидко, щоб вона мене почула і дала висловитись. Я зупинився і вони теж. Наступила павза в декілька секунд. Мабуть жінка збиралася дати мені відсіч і в неї це вийшло. В мою адресу посипалися звинувачення, які перепліталися з 9-и поверховими хуками. В кінці видала: «Не ваша собача справа.» Я був готовий до перебігу таких подій, дав їм пройти, а мати продовжувала «хрестити» дитя, яке знову почало плакати. Свій вчинок оцінюю не зовсім коректним і правильним, бо то окрема сім’я, свої закони, а я втрутився і все зіпсував. На цю ситуацію спробуємо подивитися під іншим кутом. Вихована мати всі питання з дитиною повинна була владнати вдома, а в нашому випадку, треба було зупинити терор проти дитини і зіграти роль Матері Терези. Вона цього не зробила. Хочу зауважити, що я ще не раз з ними стикався, і кожного разу дитя вередувало, але мама мовчала. Щось все-таки вплинуло і я був задоволений своєю маленькою перемогою. Ще один випадок. Знову в епізоді молода жінка і її маленька донечка. Мама вийняла з сумки вафлі і подала дитині. Мале розпакувало їх, а папір залишився в нього і дитя запитало маму: «Куди кидати?» Та сказала, щоб кинути на тротуар. Це дійство відбувалося неподалік зупинки, де завжди є в наявності смітникові ящики. До них відстань дорівнювала десяти крокам, щоб кинути туди упаковку, але цього не відбулось. Я йшов їм назустріч, все це бачив і, відповідно, зробив зауваження. Знову, як і в попередньому випадку, отримав повну гаму обурення у вигляді прокльонів, поганих та негарних слів. І все це чула дитина. Більше я їх ніколи не бачив. Думаю, що якийсь урок молода жінка отримала. В обох випадках молоді пані не виховані, не толерантні і такі, що не терплять критики. Зробив якось зауваження в маршрутному таксі, щодо відсутності маски і мав що слухати. Виявляється, що я вчинив собі гірше – людина без маски розвернулася і прямо мені в обличчя з віддалі півметра з мікробами (чи без них, невідомо) почала доводити свою правоту. Благо, через хвилину я вийшов з маршрутки, а вона продовжувала обурюватися по інерції і заражати (а може і ні, невідомо) всіх, хто був в салоні. Така категорія людей є абсолютно безвідповідальними, неадекватними, егоїстичними, вважають свою думку безпомилковою і відносяться до оточуючих зі зневагою. Батьки, що палять та вживають алкоголь, абсолютно безвідповідальні і не думають про те, що їхні діти, як мавпенята, будуть їх копіювати. Я вже мовчу про наркотики, вживання яких – це пряма і прискорена дорога у світ інший. Здебільшого в таких сім’ях антисанітарія, скандали, моральна деградація. Діти, що «брали участь» у епізодах, які описані вище, були свідками сімейних чварів, неподобств сформували свій характер, світогляд і з ними влилися в наше суспільство. Ось і маємо такий результат. Чимало керівників підприємств, установ, організацій зверхньо ставляться до своїх підлеглих, зневажають їх, вважають себе незамінними князьками. Вони дозволяють собі вчиняти те, що іншим не під силу – будують вілли, міняють автівки, влаштовують дітей, щоб їм комфортно жилося, без якихось проблем. Для цього потрібні кошти і вони їх беруть з підприємств нечесними шляхами (чи можливо мають інші фінансові джерела). Синки і дочки крадіїв не знають гіркоти і труднощів життя. Один із членів партії регіонів (керівник підприємства) навів мені такий приклад: «Батько-багатій приходить з «роботи», кладе на стіл своєму чаду ключі від машини і посвідчення водія, а також диплом інженера чи лікаря (в даному випадку ніхто, ніде і ніколи не вчився)». В підсумку маємо аварії в п’яному виді на дорогах, що влаштовують мажори і повна професійна некомпетентність в економіці держави. Ця крутизна може призвести до колапсу суспільства. Але кого це хвилює? Нас хвилює, простих людей, бо маємо дітей і онуків, у яких майбутнє примарне. У нашій державі так побудовані відносини, що без хабара нічого не вирішиш, від приватного підприємця до верхніх ешелонів влади. Можу привести ще чимало ганебних випадків, але описати все не реально, а тому підсумую – отож всі ті зарозумілі, гонористі, круті, безвідповідальні, нетолерантні, неадекватні, ті, що витають в хмарах і взяли «Бога за ноги» вважають свою думку безпомилковою і сунуться до державної еліти. Хочуть до влади від сільського голови до президента. Був дуже здивований, коли почув якось мову, що бути районним депутатом то круто, престижно і модно. Однією статтею чи дописом змінити щось в країні неможливо, а тому має бути державницький підхід. А в цьому зацікавлені, нажаль, лише патріоти, активісти і небайдужі люди. А тепер про позитивні моменти і вчинки наших людей. Престижно і модно, на мій погляд, бути патріотом, меценатом, пластуном, служити у війську і захищати вітчизну. Бути волонтером і займатись благодійністю. Працювати в Червоному Хресті і цікавитись українською історією та культурою. Добровільно і безкоштовно виконувати якусь благодійну справу. Підтримувати українські церкви, різні патріотичні об’єднання, тримати зв’язок з українською спільнотою за кордоном. Перебувати в політичній партії, що сповідує українську національну ідею. Дуже почесно, престижно і модно просто любити країну, в якій живеш.
© ЙОСИП КАПТОЛА
