ЛІТЕРАТУРНА СТУДІЯ “ПЕРО”
#бібліотечні_пера
Шановні користувачі, пропонуємо Вашій увазі статтю-погляд нашого краянина Йосипа Каптоли.
ЗА ЗАЛІЗНОЮ ЗАВІСОЮ
Чимало наших громадян з ностальгією згадують СРСР. Розшифровую цю абревіатуру для молодого покоління – Союз Радянських Соціалістичних Республік. В переліку досягнень Радянського Союзу наші люди називають роботу. Дійсно, всі підприємства працювали ритмічно. Працівники регулярно отримували заробітну плату. В деяких категорій працюючих була можливість відкласти заощаджені кошти в банк, на відпочинок, лікування, придбання кооперативного житла чи купівлю авто. І це правда! Держава будувала і безкоштовно видавала згідно черги квартири. Парадокс, але це також правда! Безоплатним при Союзі стало медичне обслуговування. Бажаючим лікуватись в санаторіях видавались путівки, що коштувало 10 відсотків їхньої вартості. І це знову правда! І, нарешті, освіта. Навчання у середньо-спеціальних і вищих навчальних закладах також не потребувало оплати, і це була правда, бо я сам вчився без грошей. А ще наші громадяни споживали ковбасу за 2,2 крб. і 2,8 крб., хліб за 16 копійок, купували сірники за 1 коп., платили за електроенергію по 3 коп. за 1 кВт. тощо. Наведені вище цифри – наслідок дуже дешевої робочої сили, мізерних зарплат та пенсій.
А тепер про іншу правду. Дійсно, підприємства працювали, але там була робота ради роботи, багато з них ставали збитковими і отримували дотації від держави. Причина була банальна – відсутність належної, бодай елементарної якості. Я працював у лісовій галузі на Закарпатті, на Хмельниччині та Клевані і на першому місці завжди стояла кількість випущеної продукції. Про якість лише говорили і не більше! Мені неодноразово доводилось їздити у відрядження в різні регіони Союзу з питань якості, але цей показник не покращувався. Завдяки цим поїздкам я побачив країну, спілкувався з різними людьми, відвідував історичні місця. А коли ж би я ще мав таку нагоду, та ще й за державний рахунок! Я більше виконував роль туриста, а не особи, що вирішує економічні питання між підприємствами. Планова система, скоріш за все, ставала гальмом розвитку економіки, бо між кількістю продукції та її якістю не можна було поставити знак рівності. Якісну продукцію випускали лише підприємства оборонного комплексу та незначна кількість таких, що працювали на експорт. Щодо останніх, то цю продукцію відправляли в соціалістичні країни, країни соціалістичної орієнтації та Варшавського договору. Цьому контингенту держав приділялась особлива увага щодо якості продукції, яка стояла на першому місці. Не впасти ж лицем в бруд! А наші співвітчизники, мовляв, все стерплять. Коли ж ситуацію з якістю довели до абсурду і зрозуміли, що вона «какість», то вдалися до «рішучих дій» – ввели всесоюзний знак якості, який особливих зрушень не зробив. Багато робилось спекуляцій щодо знаку, чимала кількість підприємств отримувала незаслужено цю відзнаку. ЦК (центральний комітет) комуністичної партії СРСР і його генеральний секретар стояли на чолі всіх цих неподобств, про які я описав вище. Щоб економіка працювала ритмічно і з відмінними показниками, потрібні були ринкові відносини, утворення малого та середнього бізнесу, а це суперечило поглядам ЦК, який називав цей процес буржуазним. Мова про роботу за кордоном не велась, ба більше, ніхто з радянських людей про це і не думав.
Оскільки альтернативних партій, думок, опозицій в Союзі не дозволялось, то комуністи змушені були давати роботу людям і виділяти якісь блага, аби не було невдоволення чи бунту населення. Ця партія несла персональну відповідальність за стан справ в країні. Саме при тій владі розпочалася корупція, хабарництво, контрабанда, приписки. А ще було приховане безробіття, яке влада ліквідовувала шляхом відкриття кримінальних справ за дармоїдство. Багато низько оплатних або безкоштовних робіт спостерігалось серед ув’язнених, військовослужбовців, загнаних в ЛТП (лікувально-трудові профілакторії), репресованих в концтаборах.
Щодо свободи особистості, то її не було. Переслідувалися громадяни, погляди яких суперечили політиці партії. Будь яке власне волевиявлення, що йшло в розріз з комуністичними ідеалами, каралось. Особливо піддавалися переслідуванням та ув’язнювались в табори і психлікарні особи, що хотіли незалежності своїм республікам. Колгоспники в селах до 70-х років були взагалі безправними, бо не мали навіть паспортів. Ствердно можна сьогодні сказати, що СРСР був тюрмою народів.
На початку зародження СРСР економіка страждала від поганого підбору кадрів (всі таланти втекли за кордон), некомпетентності, низької якості продукції. Ленін змушений був тимчасово дозволити бізнес. Потім за Сталіна організували колективізацію на селі, голодомор, репресії, розстріли, війну, знову голод. Своїм популізмом і дилетантством Хрущов довів країну до межі (не було продуктів в магазинах взагалі). За керівництва Брежнєва, який розпочав війну в Афганістані (і не тільки), знову нестача продуктів і промислових речей, що призвело до введення карткової системи. Це був результат міжнародних санкцій проти СРСР за його політику. Внаслідок цього в 1991 році Союз розвалився. Заощаджені громадянами кошти зникли з рахунків ощадбанку в одну мить, бо центральний офіс розташовувався в Москві. Ми раптово збідніли. Як вам такий хід подій?
Радянська влада своїм громадянам давала безкоштовно квартири. Хто ж ті громадяни? Це високопосадові особи, різні чиновники, депутати, видатні артисти, спортсмени, ті хто дав хабара і звичайні прості радянські люди. Я особисто знаю чимало людей, що чекали на квартири по 20-25 років, так і не дочекалися. Якість квартир була страхітлива, а новосели ще декілька років приводили до ладу свої помешкання. Коли зараз у радянських багатоповерхівках люди хочуть замінити двері, то вивалюється пів-стіни, а каналізацію радянських часів можна віднести до фільмів жахів. У довжелезні багаторічні черги шикувались радянські громадяни аби придбати авто вітчизняного виробництва. Багатьом з них не пощастило.
Безкоштовна медицина – це також фікція, бо і тоді медичному персоналу давали хабарі. Путівки в санаторії отримували «найдостойніші» (директори, головні спеціалісти, різні чиновники, партійні працівники, члени партії, голови профкомів) і рідше прості люди.
Кому потрібна безкоштовна вища та середньо-спеціальна освіта в навчальних закладах СРСР, коли наші дипломи у світі не визнавались, бо вони не давали відповідний рівень знань і які були заполітизовані комуністичною ідеологією. Ну, хто хоче повернути Радянський Союз?
Бажаючі є? Тоді на вас чекає наступне:
– П’ятирічка за 4 роки, а інколи і за 3,5.
– Обов’язкове виконання і перевиконання виробничих планів.
– Зустрічні підвищені плани, підвищені соціалістичні зобов’язання, як особистого так і колективного характеру.
– Приписки плану у разі невиконання, зустріч з поняттям «гнати план».
– Перерахування одноденного заробітку на різні примхи комуністичної влади.
– Безкоштовна робота на суботниках.
– Проходження всіх етапів більшовицького виховання: жовтенята, піонери, комсомольці, члени партії.
– Сплата внесків комсомольців і партійців без звіту про їх рух.
– Вивчення у вузах історії партії, марксистсько-ленінської філософії, наукового комунізму та політекономії.
– Успішне проходження за невеликий проміжок часу русифікації та заборона власної мови.
– Участь чоловічої частини населення в усіх військових конфліктах світу.
– Суцільна брехня, обман, підлість, зрада, доноси тощо.
– Знайомство з термінами «блат», «дістати», «дефіцит», «талони» тощо.
– Остаточно заплутаєтеся у більшовицьких термінах – насправді «будувався» комунізм, а республіки соціалістичні, змагання соціалістичне, зате ударник комуністичної праці, герой соціалістичної праці та інше.
– Ви назавжди втратите гідність та волю.
Думаю досить, бо тут кінця не буде. Нажаль, я через усе це пройшов і не раджу нікому повертатись туди.
©ЙОСИП КАПТОЛА
