#бібліотечні_пера
#Йосип_Каптола
Сьогоднішня стаття від нашого автора Йосипа Каптоли торкається теми комунізації та декомунізації України.Комунізація і декомунізія Постійний і уважний читач, гадаю, звернув увагу на те, що чимало моїх дописів просякнуті українською національною ідеєю, питанням українського державотворення. Мене постійно турбує доля України і я завжди хотів донести нашим громадянам українську позицію. По іншому і бути не може, бо Україна – це наша споконвічна земля і тисячолітня історія, це наші родини і працелюбний народ, мелодійна мова і співучі люди. Інколи, зі знайомими чи друзями, намагався все це розказувати, але з різних причин робив це рідко і не системно. Сьогодні ж завдяки літературній студії «Перо» та керівництву бібліотеки такі намагання стали реальністю. А зараз розглянемо питання, якому понад… 100 років – комунізація. Радянська влада це слово промовляла рідко або зовсім не промовляла, вона лише тихенько, щоденно і методично комунізовувала суспільство. Більшовики радше за все акцентували увагу на індустріалізації, електрифікації, колективізації та іншому. А звідки ж взялися більшовики? Та в 1917 році, коли організували переворот (більшовики назвали цей процес великою жовтневою соціалістичною революцією). А потім поступово знищили опозицію і почали керувати країною одноосібно. За словами їхнього вождя Леніна – це була диктатура пролетаріату. Оцю диктатуру (вона була в ролі генсека і керівної партії) ми відчували на собі протягом 74-х років до 1991 року, коли величезна імперія СРСР розпалася. Це декілька поколінь. Одразу після перевороту більшовики почали будувати «комунізм». Це така система при якій всі рівні, однаково багаті, живуть у дружбі і мирі, земля поділена між селянами порівну, фабрики, заводи, комбінати, банки та інші важливі установи віддані робітникам. Начебто все правильно, але все це виявилося, згодом, звичайним обманом. Слід віддати належне московитам, які століттями шліфували питання пропаганди. Навіть сьогоднішні події на Донбасі і в Криму – це результат методичного і об’ємного впливу на мізки українських громадян. Здавалось би, що він на примітивному рівні, зате дієвий. Наприклад: Україна погана, бідна, а Росія добра і багата; захищаємо російськомовне населення; українці – укри, бандерівці і фашисти, а росіяни – визволителі і захисники; в Україні громадянська війна замість російсько-української війни, міф про розп’ятого хлопчика та багато чого іншого. З чого почали більшовики? Також з пропаганди! Всі населені пункти новоствореної імперії були обвішені, обклеєні, обкладені різними лозунгами на кшталт «Хто був ніким, той стане всім», «Кухарку – в міністри», «Вся влада Радам», «Заводи робітникам, земля селянам», «Мир народам», «Ленін вічно живий», «Працюй так, як заповідав Сталін», «Народ і партія єдині», «Хліб голодним», «Депутат – слуга народу», «Комунізм – це радянська влада плюс електрифікація всієї країни» та інші. Всюди майоріли червоні стяги з серпом та молотом, що означало єдність селян та робітників. В усіх кабінетах чиновників будь-яких рангів і всіляких установ висіли портрети перших керівників партії в різні роки: Леніна, Сталіна, Хрущова, Брежнєва, Андропова, Черненка, Горбачова, а також інших керівників держави таких як Дзержинського, Косіора, Кірова, Молотова, Маленкова, Ворошилова, Фрунзе, Артема та майже всіх тих, хто перебував у партійній верхівці. Ой і мали ж в той час роботу художники та фотографи! На початку володарювання, а потім і постійно, абсолютна більшість потребувала так званих героїв, аби рівнялися на них інші і вчилося підростаюче покоління. Вони видумували самі собі героїв або роздували заслуги звичайних людей до небачених висот. Так на геройському горизонті засвітилися військові командири Щорс, Котовський, Чапаєв, герой-підліток П. Морозов, льотчик Чкалов, шахтар Стаханов, трактористка П. Ангеліна та інші. Засоби масової інформації ставали за комуністичного режиму першими з перших. Пригадую газети і журнали під назвами «Червона зірка», «Комуніст», «Комсомольська правда», «Червоний прапор», «Правда», «Радянське Поділля» тощо. Їх випускали незліченну кількість. Радіо і телебачення говорило і показувало все про партію, уряд, соціалізм, комунізм, про переваги над буржуазною ідеологією, про досягнення економіки та як ми обженемо Америку. Радянські кіностудії штампували неймовірну кількість художніх та документальних фільмів. Вони користувалися шаленою популярністю у населення бо інших, закордонних люди майже не бачили. Це фільми «Комуніст», «Волга – Волга», «Дівчата», «О. Невський», «Броненосець Потьомкін», «Балада про солдата», «Повість про справжню людину», «Доля людини», «Офіцери», «Тихий Дон», «А зорі тут тихі» та ще нескінченну кількість. В галузі освіти та науки також не обходилось без комуністичної пропаганди. Навпаки, її рупорами ставали вчителі, вихователі, викладачі, професура та їх підлеглі. У школах «виховувались» жовтенята, піонери, комсомольці – майбутнє поповнення лав комуністів. В дитячих садочках діти співали комуністичні пісні і декламували вірші про партію, Леніна, Сталіна. Велику роль у пропаганді відігравали піонерські табори, яких утворили величезну кількість. Що стосувалося культури, то жоден фестиваль не обходився без політичних виступів співаків чи артистів, які прославляли партію і Леніна. Художники малювали картини здебільшого на ленінську тематику. В авангарді письменницької пропаганди «успішно діяли» письменники та поети Горький, Бонч- Бруєвич, Островський, Маяковський, Рильський, Тичина та інші. В бібліотеках переважали книги класиків марксизму-ленінізму та твори на комуністичну тематику. А все решта, що називалось буржуазним, залишалось в дефіциті, як то Дюма, Ремарк, Хемінгуей, Оноре де Бальзак та інші. Безліч театрів, музеїв революції пропагували все радянське. Такі українські письменники та поети, як В. Винниченко, Л. Курбас, В. Стус, І. Дніпровський, В. Підмогильний, М.Хвильовий, М. Куліш та багато інших були репресовані, а їх твори заборонені та знищені радянською владою. Під час другої світової війни вояки радянської армії мали рівнятися на Космодем’янську, Котика, 28 панфіловців, льотчиків Гастелло, Покришкіна, рядового Матросова, воєначальників Жукова, Ватутіна, Конєва та інших. Владі потрібні були герої і вони в неї були – реальні, надумані, фіктивні, незаслужені, але були. Стадіони також використовувалися для пропаганди комуністичної ідеології. Радянські спортсмени своїми переможними виступами повинні були демонструвати переваги радянського спорту над так званим буржуазним, і отримували вказівки перемагати за будь-яку ціну. До речі, дівчат-спортсменок змушували вагітніти, потім робили аборт. Після цього у них збільшувалася кількість чоловічих гормонів і дівчата били рекорди на рівні чоловіків. Народивши мільйонну армію героїв, тоталітарний режим від 1917 року до 1991 року, почав називати вулиці, площі, сквери, цілі міста їхніми прізвищами. Практично в кожному населеному пункті височіли пам’ятники Леніну, Сталіну та іншим більшовицьким діячам та «героям». Їхніми іменами називали підводні човни, кораблі, шахти, заводи, фабрики, колгоспи, військові частини та інше і на це ніхто не питав згоди про найменування чи перейменування. Як партія вирішувала, так і робилося. А народ просто спостерігав і мовчав. Щось не пригадую якогось з’їзду, конференції чи зборів, де велась би дискусія щодо єдиної мови в Союзі і яке місто мало ставати столицею. Чому мова російська? А може білоруська, туркменська, казахська? Чому столиця Москва, а не Київ, Таллінн чи Алма-Ата? Висновок очевидний – Росія стояла в центрі імперії, узурпувала владу і ще й досі стоїть. Союз ще є в нас у примарному вигляді і в головах багатьох українців також. Всякі герої, лозунги, заклики, фільми, книги, компартія та інше виявилося пшиком і мильною бульбашкою. Все це описане вище треба декомунізувати і позбутися всього імперського та насадити суспільству наше, українське. Імперія Україну так засмітила, що й одразу не розбереш, яка то країна. Окрім того, степами, лісами, горами, ярами, селами й містами гуляє російська мова і отримуємо другу Росію. Страшно стає якось, бо декомунізувати почали лише декілька років тому. А скільки спротиву!!! Пригадую, як країни Прибалтики та Західна Україна ще на початку незалежності першими провели декомунізацію, а там, де цього не зробили Радянський Союз продовжується. Імперія залишила свої мітки по всій Україні. Їх треба стерти, знищити, ліквідувати в турборежимі. Необхідно також поховати Леніна, як усіх людей. Ось тоді буде кінець імперії (один з варіантів), і Україні буде добре. Але ж ми не кацапи, які знищили українську історію. Пропоную в Києві та інших великих містах України створити музеї під відкритим небом, де будуть представлені пам’ятники різним комуністичним демонам, щоб прийдешні покоління знали і пам’ятали про тоталітарний режим, який знищив десятки мільйонів українців, робив наругу над нашою мовою, культурою. Щодо мови. Директор інституту української мови НАН України П.Ю. Гриценко на виступі у Верховному Суді України сказав про українську мову, що колись за комуністичного режиму проводилась насильницька русифікація. Вона була успішною, бо плоди її пожинаємо і досі. Так і нам сьогодні треба насильницьким методом українізувати державу. Іншого шляху немає. А як з пропагандою в Україні в наш час. Рівень її настільки низький, що відповідає рівню кам’яного віку. Ми, платники податків, справно відправляємо кошти до владних структур, і хотілось би спитати можновладців, на що їх витрачають. Через жахливу ситуацію з пропагандою, ми втратили Крим, частину Донбасу, маємо проблеми на етнічному ґрунті (росіяни на півдні і сході України, угорці в Закарпатті), не займаємося українізацією. Наполеон, Гітлер, більшовики зі Сталіним прийшли до влади завдяки тотальній пропаганді. А що робить Державний комітет інформаційної політики? Українці схаменімось, бо втратимо країну. ©ЙОСИП КАПТОЛА
