ЛІТЕРАТУРНА СТУДІЯ “ПЕРО”
#бібліотечні_пера #Йосип_Каптола
ЗИМОВІ ДИВА
Засумували ми за справжньою зимою, розслабились, бо примарною вона була останніх кілька років. Не готовими ми виявились до неї. Хтось не заклеїв вікна, не утеплив будинок, не купив відповідний одяг, не подумав про альтернативний обігрів помешкання… Всі чомусь повірили в глобальне потепління, а в соціальних мережах ми вже бачили Україну субтропічною. Але не так гадалося, як сталося. Грудень показав себе, як глибока, холодна осінь. А у січні і лютому потужні снігопади, хуртовини, заметілі, поривчасті вітри, затори на дорогах та тріскучі морози накрили всю Україну. В останню декаду лютого потепліло, але зима ще досить міцно тримається. Особливо сутужно в такі періоди настає птахам. Я завжди дивувався, як вони виживають в таких умовах, такі маленькі і тендітні. Природа захистила їх теплим пухом та пір’ям, а їжу наказала шукати самим. Стає зрозумілим, що пернаті гинуть взимку не від холоду, а від голоду. І вони відчайдушно борються за життя. Ось зараз, в цей момент, через вікно спостерігаю, як у фруктовому саду десятки горобців та синичок прилетіли і посідали на гілля. Довбуть бруньки, їдять частинки кори і сплячих комах, а те, що впало збирають з затверділої замерзлої сніжної поверхні. І так декілька разів на день. А ще навідуються до берези, що стоїть обабіч. Можливо вони злітаються ще і на смітники або їх підгодовують люди. На Хмельниччині маю друга. Мешкає він на околиці села, в мальовничій місцині. Я завжди зачаровувався тамтешньою природою в різні пори року, отримував безліч позитивних вражень та емоцій коли навідувався до нього як гість. А зараз карантин, та й все позамітало, а тому вдаємося до мобільного зв’язку. Нещодавно по телефону він розповів мені захоплюючу історію. До його обійстя почали прилітати різні птахи, і щодалі, то більше. Він нагодував першу партію, потім більшу, а згодом ще більшу. Годував їх старими горіхами, зерном та різними продуктовими відходами. Одного недільного ранку вирішив не поспішати з частуванням, захотів ще полежати, бо через домашні турботи ліг пізно. Та його плани не здійснилися. Спрацювала пташина солідарність – пташки мабуть повідомили один одному про дармове застілля. Десятки пернатих зчинили галас, вимагаючи господаря і уваги до себе. Він змушений був змінити свої плани, чемно вийшов до них, привітався і почав розкидати їжу на столі, що стояв біля хати. Яким же було здивування мого друга, коли до столу першими прилетіли два дятли. Потім поснідала сойка, а решта пташок, горобці, синиці, снігурі, доїдали за ними. Чітко вимальовувалася ієрархія у пташиному царстві – сильніші приймали трапезу першими.
І знову повертаюся до стану птахів у засніжені морозні дні. Хтось з них, безумовно слабкий, загине, а сильніші виживуть. Дивовижно якось, як птахи ходять босоніж по снігу, льоду, швидко літають назустріч холодному вітру, ночують у затишних, але холодних нішах – і не простуджуються, не хворіють. Нíколи їм хворіти! Вони або виживають, або помирають. А що ми, люди? Тéпло одягаємося і взуваємося, мешкаємо в затишних приміщеннях. Так як пташки, ми не зможемо, хіба що Іванов колись міг. Складається враження, що нас сюди хтось закинув, щоб ми виживали. Мабуть, це не наша планета. А може я помиляюся? Оскільки ми тут «не місцеві», то будьмо добрі, робімо благодійні справи – допомагаймо крилатим. Бумеранг добрá не забариться!
© Йосип Каптола
