(роман присвячено бібліотекарям)
#рецензії_на_книги #Джеральдін_Брукс #хранителі_книги #агада #Ірина_Громик
«Я вважаю, що книгу конче слід прийняти такою, якою вона потрапила до нас від минулих поколінь, адже всі пошкодження та потертості відображають шлях, який вона пройшла. Моє завдання полягає у максимальному збереженні книги…» (уривок з книги, слова головної героїні Ханни Гіт).
Давно я не читала таких книг. Цікаво, важко, але захоплююче. Зі сльозами, переживаннями та післясмаком «чому вона закінчилась?!»
На написання роману письменницю Джеральдін Брукс – володарку Пулітцерівської премії, надихнула правдива історія старовинного єврейського манускрипту, відомого в світі як Сараєвська Агада.
Вперше авторка почула про Агаду, коли в якості репортера приїхала в Сараєво висвітлювати події боснійської війни. Сараєвський інститут сходознавства разом з його прекрасними рукописами був у руїнах, а Національний музей Боснії накрили численні обстріли. Доля Сараєвської Агади – безцінної перлини боснійської колекції – лишилася невідомою.
Лише після війни стало відомо, що бібліотекар-мусульманин, Енвер Імамовіч, врятував старовинний рукопис під час бомбардування та заховав його у банківському сховищі.Відомо, що мусульмани рятували цю єврейську книгу не вперше. У 1941 році Дервіс Коркут, відомий ісламський науковець, ризикуючи власним життям та життям своєї сім’ї, виніс рукопис із музею просто під носом нацистського генерала Йогана Ганса Фортнера – одного з найжорстокіших військових німецької армії. Бібліотекар заховав книгу в горах, у мечеті, де вона й пролежала до кінця Другої світової війни. «Найкраще місце, щоб сховати книжку – це бібліотека…» так у романі говорить Серіф Камаль.Ці героїчні події надихнули письменницю написати «Хранителі книги». Персонажі роману, яким їх приписано, вигадані та носять імена Озрена Карамана та Серіфа Камаля.
Бібліотекарі Сараєва – люди особливі. Аїда Бутуровіч – загинула від кулі снайпера, рятуючи книги з охопленої вогнем бібліотеки. Інші, такі як Кемаль Бакарсіч, відчайдушно зважилися на ризик: ночами, наражаючи себе на небезпеку, евакуювали тамтешні колекції. З-поміж відчайдухів ще Саньї Баранач, Денана Бутуровіч, Якоб Фінчі та інші.
Уперше Агада звернула на себе увагу науковців у Сараєві в 1894 році, коли бідна єврейська родина запропонувала її на продаж. Мистецтвознавці були в захваті від такого відкриття, оскільки книга виявилася одним із ранніх ілюстрованих середньовічних єврейських рукописів. В науковців виникли запитання та сумніви щодо поширеної на той час думки, що середньовічні євреї не могли ілюструвати книги через релігійні заборони на такі малюнки. На жаль, науковцям не вдалося з’ясувати подробиць про книгу. Лише те, що створили її ймовірно в Іспанії у середині ХІV століття, ближче до закінчення періоду відомого як «convivencia», коли юдеї, християни і мусульмани співіснували одні з одними у відносному мирі.
В пригодницькому романі «Хранителі книги» науковець доктор Ханна Гіт працює над дослідженням середньовічного манускрипту – Сараєвської Агади. Під час дослідження поміж сторінок вона знаходить фрагмент крильця метелика, краплю вина та крові, дрібку солі та білу волосину. Саме розділи «Крильце метелика», «Пір’їни і троянда», «Плями від вина», «Солона вода» та «Біла волосина» занурюють читачів роману до найдавніших часів та зображують життя людей причетних до створення книги. Розповідають про гоніння та винищення євреїв не лише в часи Другої світової війни, але й протягом всієї історії єврейського народу. Розкривають таємницю малюнків та розповідають про те, як саме вони опинилися в єврейській книзі, яку використовували лише вдома (вона наставляє батьків розповідати дітям про Вихід з Єгипту). Як вдалося пройти крізь інквізицію та отримати дозвіл, написаний власноруч католицьким священником на ім’я Джовані Доменіко Вісторіні. Як зникли срібні застібки та медальйон. Про загадкового ілюстратора та страшну долю родини переписувача книги. Про історію бідної єврейської дівчинки, якій допомогли врятуватися разом з книгою родина Серіфа та Стелли Камалів від нацистської жорстокості. Про долю самої героїні та її вірність своїй справі. «Те, що я роблю – це я, бо для цього мене й створено.» – повторює Ханна слова Жерарда Метлі Гопкінса, які батько героїні написав для її матері, через що молода жінка відчувала надзвичайну схожість характерів та їхню закоханість до улюбленого ремесла.
Книга захоплює з перших сторінок. Оригінальна, серйозна й витончена. Місцями холодить кров, місцями викликає сльози, скорботу та переживання. Але наповнення роману любов’ю, відданістю та людською гідністю стає солодким, висвітленим кошерним вином, яке хочеться куштувати і не забувати його смак. Ірина Громик, директор Публічної бібліотеки Клеванської селищної ради
