Грушевський Михайло Сергійович народився 29 вересня 1866р. Холм, Холмський повіт, Люблінська губернія, Королівство Польське (1815-1915) Російська імперія. Відомий як політик, історик, письменник, викладач університету.
Справжніми взірцями для Михайла стали його батьки, оскільки їхня любов та відданість Україні виховали в ньому найкращі духовні цінності. А саме тепле прив’язання до всього українського – мови, пісні, традиції, відчуття єдності та бажання змінювати усталені норми на нові.
У липні 1886 року Грушевський написав письмове звернення до ректора Київського університету Св. Володимира з проханням зарахувати його на історичне відділення історико-філологічного факультету.
Роки навчання Грушевський згадував з певним розчаруванням, то був час занепаду українського університету. Російська влада нещодавно провела університетську реформу аби не допустити “вільних” думок у студентів.
В університеті Михайло Грушевський працював під керівництвом Володимира Антоновича. За його керівництва Грушевський написав декілька історичних есе, зокрема, статтю “Южно-русские господарские замки в половине 16 века” (1887), що була опублікована різними газетами і журналами.
На третьому курсі Грушевський написав наукову роботу “История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века”, яку 1891 року було відзначено золотою медаллю.
Під час студентства Грушевський їздив у наукові подорожі до Москви та Варшави, аби працювати у місцевих архівах. У травні 1894 захистив магістерську дисертацію ” Барское староство. Исторические очерки”.
Володимир Антонович ввів Михайла Сергійовича до українського руху. Це була таємна організація, що згуртувала довкола себе справжніх патріотів України. Володимир Антонович зробив дуже багато для Михайла – він з першого курсу бачив у ньому великий науковий потенціал. От і в 1894 році Антонович призначив Грушевському посаду ординарного професора кафедри Всесвітньої історії Східної Європи Львівського університету. Це була окрема кафедра, де вивчалася історія України.
Грушевський будучи викладачем очолив історико-філософську секцію Наукового товариства імені Шевченка, створив і очолив Археографічну комісію НТШ (1896-1913). Суть НТШ полягала у студентах, які розкручували українську культуру не в поверхневій загальнодоступній інформації, а в глибокому вивченні української традиції, мови, історії. Основний іструмент : архіви, бібліотеки, музеї.
Протягом 1897-1898 років Грушевський написав 1-й том фундаментальної праці – “Історія України – Руси”. Ця робота була надрукована у Львові, але Російська імперія не дозволила творчий доробок поширювати у світ, оскільки він ніс проти російські настрої. Саме такий тиск підштовхнув Михайла піти в політику. У 1899 році він разом з Іваном Франком увійшов до Української національно-демократичної партії. Михайло Грушевський цитує: “Я сам прийшов до політики через історію, і сей шлях вважаю нормальним. Тільки він мусить бути проведений відповідно ШИРОКО”.
Російська влада була вороже налаштована до вченого. Його заарештували за звинуваченням у австрофільстві, шпигунстві та причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. Утримували його у Лук’янівській в’язниці до 18 лютого 1915р. за цей час його допитували не менше 16 разів. Йому вдалося визволитись завдяки Петроградській академії наук, дозволено було переїхати до м. Казані та займатися науковою роботою, але із забороною викладацької діяльності.
У вересні 1916 року переїхав до Москви, де розпочав активну громадсько-політичну діяльність. Відновив роботу Московської філії Товариства українських поступовців, брав участь у роботі видавництва ” Украинская жизнь”. З наведеного бачимо, що Михайло Сергійович не боявся “гратися з вогнем”. Прагнув об’єднати опозиційні українські сили. Продовжував наукову роботу, працював в архіві МЗС Росії над матеріалами до 8-го тому ” Історія України – Руси”. Волю йому принесла Лютнева революція у Петрограді.
Найголовнішим здобутком в кар’єрі Михайла Грушевського стала Центральна Рада. Він став головою! Завдяки йому були створені перші українські школи, політичні товариства. Завдяки Грушевському на засіданні Малої Ради в Корестені гербом УНР був затверджений Тризуб.
23 березня 1913 року Грушевського було повторно заарештовано як “керівника Українського Національного центру”, вигаданого чекістами. Коли він відмовився визнавати свідчення, то залишалося їх лише ” вибити” слідчі погрожували ув’язненням його доньки Катерини. Однак з часом справу закрили по причині захворювання карбункул, яке виявили у Михайла. Його прооперували, але помер він в скорому часі від сепсису (зараження крові). Поховали його на Байковому кладовищі Києва.
Саме бажання відкривати, удосконалювати, широко та глибинно досліджувати український код нації – зробило його таким популярним. Хоч він і не став “коронованим королем України” , проте його ім’я буде звучати вічно з вуст українців. Допоки жива наша культура і українське слово…
