“27 квітня 1986 року прип’ятчан зірвали з рідного міста й вивозили куди-інде з валізками найнеобхідніших речей або й тільки з термосом чаю та пакунком канапок в руках, вони вірили, що це ненадовго. Сідали в автобуси звичайними собі людьми, а виходили з нього чорнобильцями. Свідками катастрофи, про яку спершу не можна було говорити і якій згодом присвоїли сьомий, найвищий рівень складності за Міжнародною шкалою ядерних подій” Нічого не нагадує?Сьогодні Україна потерпає від ворожої російської навали. Війна стирає з поверхні землі цілі міста, сім’ї, невинні життя… і ми знову опинилися під загрозою ядерної небезпеки… Пам’ятаємо! Не забудемо! Не пробачимо! В дописі використано уривок з книги Катерини Міхаліциної та Станіслава Дворицького «Реактори не вибухають. Коротка історія Чорнобильської катастрофи»/ілюстрації студії «seri/graph».- Київ: Портал», 2020. – 136с. #чорнобиль36 #чорний_біль #УІК
