З нагоди дня народження відомої української письменниці М.В. Гримич бібліотека-філія селища Клевань розгортає факти біографії про творчий шлях Марини Гримич “Від дипломатії до прози”.
Народилася письменниця 04 квітня 1961 року в Києві. Батько — Гримич Віль Григорович, мати —завідувач кафедри КНУ імені Тараса Шевченка – Гримич Галина Михайлівна.
В 1983 році Марина закінчила слов’янське відділення філологічного факультету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. У 1990 році захистила кандидатську дисертацію в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР.
У 1991—1995 роки – вчений секретар, заступник директора Міжнародної школи україністики НАН України.
Упродовж 1996—2006 років – доцент, професор історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У 2001—2006 роки — завідувач кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У 2004 році Марина Віллівна захистила докторську дисертацію, у 2005-му здобула звання професора.
З 2007 по 2010 — дослідник, професор університету Альберти (Едмонтон, Канада) факультету Сучасних мов та культурознавчих студій.
2010—2016 рр. — завідувач відділу, провідний науковий співробітник Науково-дослідного інституту українознавства МОН України.
Чоловік – Осташ Ігор Іванович, народний депутат України (1996—2006), Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді (2006—2011). Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ліванській республіці (2016—2022), діти: дочка Наталія та син Данило.
Студенткою Марина Віллівна, почала публікуватися як перекладач зі словенської, сербохорватської та македонської мов. У цей час з’явилися також її перші поетичні добірки в журналах «Дніпро» та «Жовтень». З 2000 року почала публікуватися як прозаїк і автор публіцистичних та літературно-критичних дописів.
Вона є авторкою опублікованих 17 різножанрових романів, 1 повісті, 1 науково-популярної, 3 перекладних книг, цілого ряду публіцистичних та літературно-критичних статей.
Лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова» (2000, 2001 — дипломант, 2002 — перша премія конкурсу за роман «Егоїст»).
Член Спілки письменників України (2004).
Романи авторки: “Ти чуєш, Марго?” (2000), “Варфоломієва ніч” (2002), “Магдалинки”, “Еґоїст” (2003), “Мак червоний в росі…”, “Фріда” (2005),”Пор’ядна львівська пані”, “Великий секс у Малих Підгуляївцях” (2006),”Paloma Negra (Чорна голубка)” (2008),”У світі твар… пардон мужчин. Посібник для жінок з полювання на мужчин”, “Антипедагогічна поема” (2009), “Острів білої сови”, “Second Life (Друге життя)” (2010),”Ієрогліф кохання” (2011),”Вуле ву чайок, мсьє?” (повість 2013),”Бранзолія. Подорожні записки” (2015),”Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці” (2016),”Падре Балтазар на прізвисько Тойво” (2017),”Ажнабія на червоній машині” (2018),”Клавка” (2019), “Юра” (2020), “Лара” (2022), “Умерови” (2023).
Марина Гримич є авторкою наукових праць, а також керівником і науковим редактором широкомасштабних колективних наукових проєктів «Народна культура українців. Життєвий цикл людини» (традиційна культура українців з погляду гендерно-вікової стратифікації), «Антропологія простору», «Історія, теорія та практика польових досліджень» «Українська канадіана» (разом з В. Кіпіані), «Українці Бразилії».
Інформацію підготовано за допомогою вільної інтернет енциклопедії “Вікіпедія”.Фото Марини Гримич узято з просторів Інтернет, фото книг власні.
