Автор: admin

Ааааа… Сьогодні для мене організували презентацію… Я вперше була в ролі автора, а не ведучої… Це надзвичайно хвилююче відчуття. І мій перший автограф… Дякую уклінно всім, хто мені допомагає та щиро підтримує. Без Вас мене б не було!! © Ірина Громик

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

14 жовтня 2020 року об 11 годині розпочнуться урочистості до святкування Дня захисника України, Дня українського козацтва, дня створення УПА та Дня Покрови Пресвятої Богородиці – покровительки українських козаків. Локації:

смт Клевань біля кургану “Слави” – 11:00

Центр дитячої та юнацької творчості Клеванської селищної ради – 11:00,

смт Оржів, біля Ротонди Божої Матері – 11:30.Сердечно запрошуємо жителів Клеванської громади на урочисте свято з обов’язковим дотриманням усіх карантинних умов.

• 

• 

#бібліотечні_пера
#Йосип_Каптола
Дорогі користувачі пропонуємо Вашій увазі нову статтю від Йосипа Йосиповича Каптоли. ХТО Ж НАСПРАВДІ ВЛАДА? Кожна цивілізована нація вибирає собі владу. У багатьох країнах цей процес відбувається в демократичний спосіб. Це не стосується країн, що утворилися внаслідок 2-ї світової війни під впливом Радянського союзу, а пізніше Росії. Там демократія відсутня і порушені всі норми волевиявлення. До них відноситься Азербайджан, Білорусь, Венесуела, Вірменія, В’єтнам, Казахстан, Киргизстан, Китай, ДР Конго, Куба, Лаос, Нікарагуа, Північна Корея, Росія, Сирія, Таджикистан, Узбекистан, ЦАР, Чад. Ще є країни теократичного напрямку, на чолі яких стоять релігійні правителі і релігія там затверджена в якості державної. Це Ватикан, Саудівська Аравія та Іран. В передових і успішних країнах керує народ. Він же обирає у свої парламенти представників, які будуть вирішувати всі нагальні та наболілі питання. Уряди цих країн звітують перед народом, як використовуються кошти, що поступили від нього до влади у вигляді податків. За рахунок цих коштів утримується влада. Якщо хтось із читачів сумнівається в цьому, думає інакше, то корисно було б знати, що народ і є влада, а в демократичних конституціях світу так і написано, що народ основна і рушійна сила суспільства. В Конституції України записано наступне: ст.5, ч.2 – Народ визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади; ст.5, ч. 3 і 4 – Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові та не може бути узурповане державою і її органами та посадовими особами. Коли права і свобода людей порушуються, виходячи з положень Конституції, народ має право на повстання. Але є велике АЛЕ. Не кожен знає в нашій державі, що він є часткою влади, рідко хто читає основний закон, дехто дуже дивується, що він влада (бо не знає про це) і хтось частенько піднімає вказівний палець до гори, мовляв, вони все там вирішують, а ми лише гвинтики у суспільстві. Такі думки висловлюють в переважній більшості особи, що прожили частину свого життя в тоталітарній державі. Вони нав’язують її своїм дітям та онукам. Ось так і формується суспільна думка, яка є хибною. Видається мені, що тут недопрацьовують саме провладні структури, бо їм, мабуть, вигідно, щоб народ не знав такі моменти державотворення. В багатьох країнах, і в Україні також, делегати від народу, отримавши портфелі влади, починають відходити від принципів демократії, йдуть по шляху, на який народ їх не посилав і не уповноважував. Втративши «землю під ногами» вони, представники влади, починають порушувати закони, влазять в корупцію, організовують злочинні фінансові угрупування, їх не цікавлять інтереси держави, думають як незаконно збагатитись і довше протриматися у владних кріслах. А де ж народ, агов владо? Народ? А навіщо він нам. Ой, вибачте, згадали! Ми ж йому пенсію підняли на 70 грн., зарплату – на 200 грн., різні соціальні виплати – на 50 грн. А ми, по секрету скажу, з друзями по владі будиночки маленькі звели… за 2 млн. грн., без черг здоров’я поправляємо у Феофанії або Німеччині, а вкрадені грошики відправимо у офшори у далеке Вануату, Науру чи Сейшели. Ось так і «бідуємо», бо при такій «бідності» нема про що звітувати. А народ терплячий. Коли ж терпець вривається, бере в руки… прапори, транспаранти і розмовляє зі своїми послами мирно. Якщо ж це не допомагає, то в руках може бути щось інше, і «влада» починає прислухатися, слухати, інколи боятись або боятись і втікати з країни. В Україні так трапилось з четвертим президентом Януковичем, яким разом з багатьма кровосісями втекли до Росії. Це була революція гідності. За останні три десятиріччя до цієї події спочатку відбулась революція на граніті, а потім помаранчева. Влада, себто народ, перемогла. В Україні це чекає кожного, хто на вершині влади, якщо він не виконуватиме волю народу. В кінці 80-х років і одразу після розвалу Союзу в колишніх європейських соціалістичних країнах прокотився марш революцій. Народ скинув феодальні кланові верхівки і встановив свою владу. Зараз ці країни процвітають. Але найбільш кривавим повстання було в Румунії, де принижені, обурені та ображені роками люди, спіймали Чаушеску та його дружину і розстріляли. Ми з вами розглянули моменти, коли народ тримав ситуацію під контролем і не одразу, а згодом поставив владу на місце або її скинув. А тепер про помилки народів світу, що призводили до війн, трагедій, хаосу. В неблизькій нам Франції, народ довірив владу Наполеону, який розв’язав війни у світі, і в яких загинули сотні тисяч французів. Німецька, італійська та японська народні авдиторії бурхливо плескали канцлеру Гітлеру, прем’єру Муссоліні, імператору Хірохіто (до них приєдналися Угорщина на чолі з Хорті і Румунія з Антонеску) та їх командам і дозволили розв’язати другу світову війну, в якій загинуло понад 100 мільйонів людей. А комуністи, комсомольці, депутати, профспілкові діячі беззаперечно підтримували владу СРСР на різних з’їздах, форумах, зібраннях і до небес підносили самого Сталіна. Вони також бурхливими оваціями і своїми діями давали добро владі. Тільки під час голодомору загинуло біля семи мільйонів українців і мільйони розстріляних та замучених у таборах. За що розстрілювали спитаєте? Та за те, що вони були українцями. Хіба не пам’ятаєте, що робили хунвейбіни та дзяофані під час культурної революції в Китаї за часів правління Мао Цзедуна. Знахабнілі молодики по вказівці Мао влаштували терор, в якому постраждало 100 млн. китайців. Де ж був великий багатомільйонний китайський народ? А червоні кхмери в Камбоджі знищили понад 3 млн. власної інтелігенції. Камбоджійці мовчали. В Північній Кореї розстріляли одного з генералів за те, що перестав аплодувати лідеру, в той час як інші продовжували це робити. В цій країні повна мовчанка. Зімбабвійці десятками років ( 37 р.) терпіли вічного президента, диктатора, деспота Роберта Мугабе. Люди в Росії своєю бездіяльністю і мовчанкою дозволяють бути на троні Путіну понад 20 років, а білоруси – Лукашенку. Не один десяток років диктатором Нікарагуа «влаштувався» Даніель Ортега. Все це і багато інших прикладів – результат непродуманої політики народу і трагічних його помилок. Дуже прикро, що українці теж помиляються, а потім виправляють власні помилки і знову їх повторюють. Кажуть, що народ мудрий, а мудрість по канонам Соломона, Омара Хайяма та інших світил – це коли помилки не повторюються. Означає це, що народ наш ще не дозрів до мудрості. Ось вам факти. В 1991 р. на посаду першого президента України претендували комуніст Кравчук і патріот Чорновіл. Щойно вийшовши з комуністичного ярма, ми знову потрапили до нього, бо проголосували за Кравчука. Це жах! В 2004 р. відбулася масштабна фальсифікація виборів. На президентський пост претендували патріот Ющенко і ставленик Росії Янукович. Майдан і помаранчева революція не дозволили останньому стати на чолі країни. Через 5 років народ забув і на чергових виборах проголосував за Януковича. Це маразм! Трагічна помилка очевидна, але і тут спрацювала російська пропаганда. В 2019 році люди захотіли нових облич і зміни в суспільстві. Не розібравшись, що таке популізм, знову потрапили у російську пастку. На сьогодні маємо безлад в суспільстві, порушення законодавства, спад економіки… Але це вже зовсім інша тема. Перед тим, як плескати в долоні, українці, добре подумайте!!!© ЙОСИП КАПТОЛА

Копійки ратують життя!!!#копійки_рятують_життя Акція по збору корштів для онкохворих дітей.З 1 по 31 жовтня благодійний фонд “Скарбниця Надії” проводить збір монет всіх номіналів.Ми теж долучилися до цієї акції. В приміщенні відділу обслуговування користувачів Публічної бібліотеки Клеванської селищної ради вул. І. Франка, 17 знаходиться скринька для збору монет. Долучаємося!!!!Не будьмо байдужими!

Багато чого з обов’язків бібліотечних працівників залишається за лаштунками самої книгозбірні. Буцімто їх тихої та спокійної діяльності.За стелажами, стінами, автоматизованими робочими місцями. Чомусь у людей складається хибне враження, коли ти сидиш і працюєш за комп’ютером – ти нічого не робиш. Або коли годинами, днями та місяцями перешифровуєш книги – кажуть – ну пишуть собі тай усе. Делеко не розуміючи важливості того шифрування.Однак, я про інше “непомітне”!!!

Ми зробили це!!!!

2974 примірники книг!

Таку кількість видань нам довелось переглянути в край короткий термін. Відмітити забраження політурок книг, ознайомитися з їх змістом, новими для себе авторами, та вибрати для бібліотеки 80% зі всього списку, оцінивщи балами:

0 – 20 %

1 – 35%

2 – 45%Щиро чекаємо на бажане поповнення бібліотечного фонду за державною програмою. Книги дійсно варті уваги! Наші читачі заслуговують на це!!!Пи. Си. Ми працювали навіть у Карпатах. Мої бібліотекарі-трудівнички, люблю та поважаю Вас!!!!!

Дякую за гарну роботу!!!! З теплом, Ваша Ірина Громик!

#всеукраїнський_день_бібліотек
#подаруй_бібліотеці_книгу
#видавництво_бак
До Всеукраїнського дня бібліотек відділи обслуговування користувачів, що знаходяться за адресами смт Клевань, вул. І. Франка, 17, та в смт. Оржів, вул. Заводська, 5, отримали пакунки від видавництва “Бак”. Щиро дякуємо пану Оресту Михайловичу Косаку за цінні подарунки та сприяння в поповненні книжкового фонду нашої книгозбірні.

• 

З нагоди Всеукраїнського дня бібліотек Публічною бібліотекою Клеванської селищної ради було організовано поїздку в Прикарпаття “Яремче-Буковель”.Долучитися до подорожі було запрошено колег з Клеванського ліцею 1, Рівненської центральної районної бібліотеки та Зорянської публічно-шкільної бібліотеки.Разом з тим група відвідала славне місто Івано-Франківськ, побувала на знаменитому книжковому ярмарку, піднялася східцями міської вежі та відвідала святині міста.Звісно, що за кілька днів неможливо обійти та об’їхати всі закуточки мальовничого Прикарпаття, скуштувати традиційні страви та напої, відпаритися в чанах та саунах, підкорити найвищі вершини та намилуватися ними, однак ми всі забрали часточку цієї краси в наших душах з собою додому!

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Дорогі освітяни, прийміть нашу вдячність та повагу! Дякуємо Вам за любов та мудрість, яку Ви даруєте нашим дітям! Неповторні моменти та спогади, відчуття великої родини та дружби, розуміння та підтримку! Дякуємо за тісну співпрацю!Зичимо здоров’я, миру, добра та величезної, як земна куля, любові Вам та Вашим родинам!!!!

#бібліотечні_пера
#Йосип_Каптола
Сьогоднішня стаття від нашого автора Йосипа Каптоли торкається теми комунізації та декомунізації України.Комунізація і декомунізія Постійний і уважний читач, гадаю, звернув увагу на те, що чимало моїх дописів просякнуті українською національною ідеєю, питанням українського державотворення. Мене постійно турбує доля України і я завжди хотів донести нашим громадянам українську позицію. По іншому і бути не може, бо Україна – це наша споконвічна земля і тисячолітня історія, це наші родини і працелюбний народ, мелодійна мова і співучі люди. Інколи, зі знайомими чи друзями, намагався все це розказувати, але з різних причин робив це рідко і не системно. Сьогодні ж завдяки літературній студії «Перо» та керівництву бібліотеки такі намагання стали реальністю. А зараз розглянемо питання, якому понад… 100 років – комунізація. Радянська влада це слово промовляла рідко або зовсім не промовляла, вона лише тихенько, щоденно і методично комунізовувала суспільство. Більшовики радше за все акцентували увагу на індустріалізації, електрифікації, колективізації та іншому. А звідки ж взялися більшовики? Та в 1917 році, коли організували переворот (більшовики назвали цей процес великою жовтневою соціалістичною революцією). А потім поступово знищили опозицію і почали керувати країною одноосібно. За словами їхнього вождя Леніна – це була диктатура пролетаріату. Оцю диктатуру (вона була в ролі генсека і керівної партії) ми відчували на собі протягом 74-х років до 1991 року, коли величезна імперія СРСР розпалася. Це декілька поколінь. Одразу після перевороту більшовики почали будувати «комунізм». Це така система при якій всі рівні, однаково багаті, живуть у дружбі і мирі, земля поділена між селянами порівну, фабрики, заводи, комбінати, банки та інші важливі установи віддані робітникам. Начебто все правильно, але все це виявилося, згодом, звичайним обманом. Слід віддати належне московитам, які століттями шліфували питання пропаганди. Навіть сьогоднішні події на Донбасі і в Криму – це результат методичного і об’ємного впливу на мізки українських громадян. Здавалось би, що він на примітивному рівні, зате дієвий. Наприклад: Україна погана, бідна, а Росія добра і багата; захищаємо російськомовне населення; українці – укри, бандерівці і фашисти, а росіяни – визволителі і захисники; в Україні громадянська війна замість російсько-української війни, міф про розп’ятого хлопчика та багато чого іншого. З чого почали більшовики? Також з пропаганди! Всі населені пункти новоствореної імперії були обвішені, обклеєні, обкладені різними лозунгами на кшталт «Хто був ніким, той стане всім», «Кухарку – в міністри», «Вся влада Радам», «Заводи робітникам, земля селянам», «Мир народам», «Ленін вічно живий», «Працюй так, як заповідав Сталін», «Народ і партія єдині», «Хліб голодним», «Депутат – слуга народу», «Комунізм – це радянська влада плюс електрифікація всієї країни» та інші. Всюди майоріли червоні стяги з серпом та молотом, що означало єдність селян та робітників. В усіх кабінетах чиновників будь-яких рангів і всіляких установ висіли портрети перших керівників партії в різні роки: Леніна, Сталіна, Хрущова, Брежнєва, Андропова, Черненка, Горбачова, а також інших керівників держави таких як Дзержинського, Косіора, Кірова, Молотова, Маленкова, Ворошилова, Фрунзе, Артема та майже всіх тих, хто перебував у партійній верхівці. Ой і мали ж в той час роботу художники та фотографи! На початку володарювання, а потім і постійно, абсолютна більшість потребувала так званих героїв, аби рівнялися на них інші і вчилося підростаюче покоління. Вони видумували самі собі героїв або роздували заслуги звичайних людей до небачених висот. Так на геройському горизонті засвітилися військові командири Щорс, Котовський, Чапаєв, герой-підліток П. Морозов, льотчик Чкалов, шахтар Стаханов, трактористка П. Ангеліна та інші. Засоби масової інформації ставали за комуністичного режиму першими з перших. Пригадую газети і журнали під назвами «Червона зірка», «Комуніст», «Комсомольська правда», «Червоний прапор», «Правда», «Радянське Поділля» тощо. Їх випускали незліченну кількість. Радіо і телебачення говорило і показувало все про партію, уряд, соціалізм, комунізм, про переваги над буржуазною ідеологією, про досягнення економіки та як ми обженемо Америку. Радянські кіностудії штампували неймовірну кількість художніх та документальних фільмів. Вони користувалися шаленою популярністю у населення бо інших, закордонних люди майже не бачили. Це фільми «Комуніст», «Волга – Волга», «Дівчата», «О. Невський», «Броненосець Потьомкін», «Балада про солдата», «Повість про справжню людину», «Доля людини», «Офіцери», «Тихий Дон», «А зорі тут тихі» та ще нескінченну кількість. В галузі освіти та науки також не обходилось без комуністичної пропаганди. Навпаки, її рупорами ставали вчителі, вихователі, викладачі, професура та їх підлеглі. У школах «виховувались» жовтенята, піонери, комсомольці – майбутнє поповнення лав комуністів. В дитячих садочках діти співали комуністичні пісні і декламували вірші про партію, Леніна, Сталіна. Велику роль у пропаганді відігравали піонерські табори, яких утворили величезну кількість. Що стосувалося культури, то жоден фестиваль не обходився без політичних виступів співаків чи артистів, які прославляли партію і Леніна. Художники малювали картини здебільшого на ленінську тематику. В авангарді письменницької пропаганди «успішно діяли» письменники та поети Горький, Бонч- Бруєвич, Островський, Маяковський, Рильський, Тичина та інші. В бібліотеках переважали книги класиків марксизму-ленінізму та твори на комуністичну тематику. А все решта, що називалось буржуазним, залишалось в дефіциті, як то Дюма, Ремарк, Хемінгуей, Оноре де Бальзак та інші. Безліч театрів, музеїв революції пропагували все радянське. Такі українські письменники та поети, як В. Винниченко, Л. Курбас, В. Стус, І. Дніпровський, В. Підмогильний, М.Хвильовий, М. Куліш та багато інших були репресовані, а їх твори заборонені та знищені радянською владою. Під час другої світової війни вояки радянської армії мали рівнятися на Космодем’янську, Котика, 28 панфіловців, льотчиків Гастелло, Покришкіна, рядового Матросова, воєначальників Жукова, Ватутіна, Конєва та інших. Владі потрібні були герої і вони в неї були – реальні, надумані, фіктивні, незаслужені, але були. Стадіони також використовувалися для пропаганди комуністичної ідеології. Радянські спортсмени своїми переможними виступами повинні були демонструвати переваги радянського спорту над так званим буржуазним, і отримували вказівки перемагати за будь-яку ціну. До речі, дівчат-спортсменок змушували вагітніти, потім робили аборт. Після цього у них збільшувалася кількість чоловічих гормонів і дівчата били рекорди на рівні чоловіків. Народивши мільйонну армію героїв, тоталітарний режим від 1917 року до 1991 року, почав називати вулиці, площі, сквери, цілі міста їхніми прізвищами. Практично в кожному населеному пункті височіли пам’ятники Леніну, Сталіну та іншим більшовицьким діячам та «героям». Їхніми іменами називали підводні човни, кораблі, шахти, заводи, фабрики, колгоспи, військові частини та інше і на це ніхто не питав згоди про найменування чи перейменування. Як партія вирішувала, так і робилося. А народ просто спостерігав і мовчав. Щось не пригадую якогось з’їзду, конференції чи зборів, де велась би дискусія щодо єдиної мови в Союзі і яке місто мало ставати столицею. Чому мова російська? А може білоруська, туркменська, казахська? Чому столиця Москва, а не Київ, Таллінн чи Алма-Ата? Висновок очевидний – Росія стояла в центрі імперії, узурпувала владу і ще й досі стоїть. Союз ще є в нас у примарному вигляді і в головах багатьох українців також. Всякі герої, лозунги, заклики, фільми, книги, компартія та інше виявилося пшиком і мильною бульбашкою. Все це описане вище треба декомунізувати і позбутися всього імперського та насадити суспільству наше, українське. Імперія Україну так засмітила, що й одразу не розбереш, яка то країна. Окрім того, степами, лісами, горами, ярами, селами й містами гуляє російська мова і отримуємо другу Росію. Страшно стає якось, бо декомунізувати почали лише декілька років тому. А скільки спротиву!!! Пригадую, як країни Прибалтики та Західна Україна ще на початку незалежності першими провели декомунізацію, а там, де цього не зробили Радянський Союз продовжується. Імперія залишила свої мітки по всій Україні. Їх треба стерти, знищити, ліквідувати в турборежимі. Необхідно також поховати Леніна, як усіх людей. Ось тоді буде кінець імперії (один з варіантів), і Україні буде добре. Але ж ми не кацапи, які знищили українську історію. Пропоную в Києві та інших великих містах України створити музеї під відкритим небом, де будуть представлені пам’ятники різним комуністичним демонам, щоб прийдешні покоління знали і пам’ятали про тоталітарний режим, який знищив десятки мільйонів українців, робив наругу над нашою мовою, культурою. Щодо мови. Директор інституту української мови НАН України П.Ю. Гриценко на виступі у Верховному Суді України сказав про українську мову, що колись за комуністичного режиму проводилась насильницька русифікація. Вона була успішною, бо плоди її пожинаємо і досі. Так і нам сьогодні треба насильницьким методом українізувати державу. Іншого шляху немає. А як з пропагандою в Україні в наш час. Рівень її настільки низький, що відповідає рівню кам’яного віку. Ми, платники податків, справно відправляємо кошти до владних структур, і хотілось би спитати можновладців, на що їх витрачають. Через жахливу ситуацію з пропагандою, ми втратили Крим, частину Донбасу, маємо проблеми на етнічному ґрунті (росіяни на півдні і сході України, угорці в Закарпатті), не займаємося українізацією. Наполеон, Гітлер, більшовики зі Сталіним прийшли до влади завдяки тотальній пропаганді. А що робить Державний комітет інформаційної політики? Українці схаменімось, бо втратимо країну. ©ЙОСИП КАПТОЛА

КНИЖКОВА ПРЕМІЯ “ЕСПРЕСО. ВИБІР ЧИТАЧІВ – 2020”#книжкова_премія_еспресоПублічна бібліотека Клеванської селищної ради стала майданчиком для голосування Всеукраїнської книжнової премії «Еспресо. Вибір читачів 2020».Запрошуємо юних читачів нашої бібліотеки прочитати запропоновані книги-фіналісти, заповнити анкети для голосування та отримати на згадку книжкову закладочку.Книги для прочитання чекають на Вас у відділі обслуговування користувачів (вул І. Франка, 17).Не зволікайте та визначте свого переможця у номінації “Література для підлітків”. Книги надзвичайно цікаві та захоплюючі. Термін голосування з 30 вересня по 30 листопада!