26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства – вибух на Чорнобильській атомній електростанції. Радіаційний рівень зріс до межі у 30-40 разів більшої, ніж під час ядерного вибуху в Хіросімі 1945 року.
Героїчними зусиллями пожежників вогонь, що вночі перекинувся на дах третього енергоблоку, гасили до 5-ї години ранку.
Тим часом радіоактивна хмара прокотилася світом. Вона накрила території України, Білорусі, росії, Литви, Латвії, Німеччини, Австрії, Нідерландів, Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії та Греції.
Чорнобильську аварію класифіковано за найвищим – сьомим – рівнем небезпеки за Міжнародною шкалою ядерних подій.
Ця рана на тілі землі болить мільйонам людей і дотепер. Сотні тисяч людей втратили власне здоров’я, ставши жертвами дій радянської влади, коли за дзвінком із кремля вирішили максимально замовчати масштаби трагедії.
Чорнобильська катастрофа і цілком байдуже ставлення до постраждалих, продемонстроване москвою, стали однією з причин розпаду СРСР.
Правила безпеки пишуться кров’ю. Пам’ятаючи про героїчну жертву ліквідаторів аварії на ЧАЕС, у ДНК кожного працівника атомних станцій закарбовано: найголовніше – безпека людей та довкілля. І це вимагає постійних зусиль світової науки й безперервного рівня знань. Адже небезпечні виклики можуть постати перед нами будь-якої миті.
На сторінках книг, які представлені на виставці “Попіл Чорнобиля в наших серцях” пропливають історії життя працівників ЧАЕС. І кожен без винятку день впродовж 40 років є для них боротьбою за життя. Це люди неймовірної витримки і гарту.
У 2014 році деякі з ліквідаторів пішли на інший фронт – на Сході України. Як завжди, не вагаючись і не зволікаючи.
Низький уклін всім учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Саме вони подарували нам можливість жити далі!
