Публічна бібліотека Клеванської селищної ради

Онлайн-проєкт “Поетичні сюжети з життя Лесі” Публічної бібліотеки Клеванської селищної ради, організований до 150-ї річниці від Дня народження поетеси, набирає обертів. Розумничка та гордість нашої бібліотеки Євгенія Кузьмич читає вірш Лесі Українки “Сontra spem spero”. #Леся_Українка #читаємо_Лесю_Українку #поетичні_сюжети_з_життя_Лесі

До 150-ї річниця від Дня народження Лесі Українки Публічна бібліотека Клеванської селищної ради розпочала онлайн-проєкт “Поетичні сюжети з життя Лесі”. Дякуємо за участь нашій маленькій декламаторці Мар’яні Гангало. #Леся_Українка #читаємо_Лесю_Українку #Поетичні_сюжети_з_життя_Лесі

Онлайн-проєкт Публічної бібліотеки Клеванської селищної ради “Поетичні сюжети з життя Лесі”. Вірш було написано в березні 1890 року. Внаслідок хвороби – туберкульозу кісток – Лесі Українці прооперували ліву руку і видалили деякі пошкоджені кістки. Після операції письменниця більше не могла займатися музикою на фортепіано. Цей вірш є прощанням з частинкою себе, з вірним другом, якому поетеса довіряла свої почуття.
#Леся_Українка #читаємо_Лесю_Українку #поетичні_сюжети_з_життя_Лесі #Ірина_Громик

Леся Українка… Це ніжне імя належить до найвеличніших імен нашого народу. Гордий дзвін її імені породжує не тільки спогад про «Лісову пісню» або «Досвітні вогні», але й палку любов до великої поетеси і гордість за свій народ, що породив її. Вона геніальна дочка України.
У фонді Публічної бібліотеки Клеванської селищної ради є багато її творів. Сьогодні я хочу познайомити користувачів з книгою «Леся Українка. Сюжети з життя» в ілюстраціях і документах. Це нова цікава розповідь-фотокнига про відому поетесу, її життя, коло її близьких та друзів, середовище, що живило і надихало її талант. Книга побудована на документах та фотознімках.
Книга «Леся Українка. Усі твори в одному томі”.
У ній подано лише літературні твори – поезія та проза, усі відомі вірші, поеми та драми.
Книга «Леся Українка. Нехай мої струни лунають» – вибрані поезії.
Збірка складається із 7 розділів. Діапазон її лірики надзвичайно широкий, адже в ній роздуми про сенс життя і призначення людини, мрії про світле майбутнє, про боротьбу проти духовного рабства і байдужості. В центрі її поетичного світу – доля України. Захоплює читачів пейзажна та інтимна лірика поетеси. Розрахована книга на школярів, студентів, усіх, хто любить поетичне слово.
Книга «Леся Українка. Горить моє серце» – вірші та поеми.
Поетеса гаряче любила рідну Батьківщину. У своїй поезії вона висвітлювала людину, природу. В її геніальних творах могутність і вічність Лесі Українки як людини, поета, борця.
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила.
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
Твори Лесі Українки відомі не тільки в Україні. Пройшли роки і її слова стали пророчими: «Ні, я жива, я буду вічно жити. Я в серці маю те, що не вмирає…»
Любов Коротчук, провідний бібліотекар

(до 150-річчя з дня народження Лесі Українки)
Так, вона вміла крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні… 25 лютого день народження талановитої, геніальної поетеси Лесі Українки. Силою таланту і духу, вона навчилась приборкати нестерпний фізичний біль, а її гостре як криця слово, гартує волю і характер українців в часи тяжких випробувань.
До пам’ятної дати, у відділі обслуговування користувачів смт Оржів Публічної бібліотеки Клеванської селищної ради оформлено книжково-ілюстровану виставку “Душа моя плаче, душа моя рветься (до 150-річчя з дня народження Лесі Українки), на якій представлено твори та матеріали про життя і діяльність поетеси.
Світлана Гангало, провідний бібліотекар

Ні! Я жива, я буду вічно жити
Я в серці маю те, що не вмирає.
(Л. Українка)
Вже стало доброю традицією у кінці лютого вшановувати пам’ять про Лесю Українку. Великий поет України і жінка з трагічною долею, вона увійшла в свідомість поколінь, як символ незламності і боротьби. Життя Лесі Українки – це подвиг митця, що підносить людину в очах сучасників.
Цікаве літературне свято “Безсмертна донька мудрого народу” до 150-ти річчя з дня народження поетеси відбулося у відділі обслуговування користувачів смт Клевань Публічної бібліотеки Клеванської селищної ради. До підготовки заходу долучились учні Клеванського ліцею N1 та їх бібліотекар Наталія Дегярьова. Провідний бібліотекар Наталія Жиденко розповіла про життєвий та творчий шлях видатної поетеси, великого патріота і просто красивої жінки, якій судилось прожити надто важке та коротке, але таке яскраве і наповнене подіями життя. Присутні із задоволенням прослухали вірші Лесі Українки: ” Тиша морська”, “Давня весна”, “Ні долі, ні волі у мене немає”, “Хто вам сказав, що я слабка?”, “Вже сонечко в морі сідає”, “На зеленому горбочку”, “Скрізь плач і стогін і ридання”, які читали Вікторія Созонюк та Дарина Созонюк, Михайло Ваколюк та Дарина Усенко, Валерія Кульферст, Анна Ківінська та Максим Євушко. Для перевірки знань учнів про життя та творчість Лесі Українки бібліотекарі підготували літературну вікторину. Всі активно відповідали на запитання. Наталія Дегтярьова наголосила: “Так, Леся живе серед нас, вона вчить нас” співати серед лиха пісень”, любить Україну, рідний край та цінувати волю”. І завершився захід переглядом книжкової виставки “Донька Вкраїни – Леся Українка”.
Наталія Жиденко, провідний бібліотекар відділу обслуговування користувачів смт КлеваньПублічної бібліотеки Клеванської селищної ради.

• 

ЛІТЕРАТУРНА СТУДІЯ “ПЕРО”
#бібліотечні_пера #Йосип_Каптола
ЗИМОВІ ДИВА
Засумували ми за справжньою зимою, розслабились, бо примарною вона була останніх кілька років. Не готовими ми виявились до неї. Хтось не заклеїв вікна, не утеплив будинок, не купив відповідний одяг, не подумав про альтернативний обігрів помешкання… Всі чомусь повірили в глобальне потепління, а в соціальних мережах ми вже бачили Україну субтропічною. Але не так гадалося, як сталося. Грудень показав себе, як глибока, холодна осінь. А у січні і лютому потужні снігопади, хуртовини, заметілі, поривчасті вітри, затори на дорогах та тріскучі морози накрили всю Україну. В останню декаду лютого потепліло, але зима ще досить міцно тримається. Особливо сутужно в такі періоди настає птахам. Я завжди дивувався, як вони виживають в таких умовах, такі маленькі і тендітні. Природа захистила їх теплим пухом та пір’ям, а їжу наказала шукати самим. Стає зрозумілим, що пернаті гинуть взимку не від холоду, а від голоду. І вони відчайдушно борються за життя. Ось зараз, в цей момент, через вікно спостерігаю, як у фруктовому саду десятки горобців та синичок прилетіли і посідали на гілля. Довбуть бруньки, їдять частинки кори і сплячих комах, а те, що впало збирають з затверділої замерзлої сніжної поверхні. І так декілька разів на день. А ще навідуються до берези, що стоїть обабіч. Можливо вони злітаються ще і на смітники або їх підгодовують люди. На Хмельниччині маю друга. Мешкає він на околиці села, в мальовничій місцині. Я завжди зачаровувався тамтешньою природою в різні пори року, отримував безліч позитивних вражень та емоцій коли навідувався до нього як гість. А зараз карантин, та й все позамітало, а тому вдаємося до мобільного зв’язку. Нещодавно по телефону він розповів мені захоплюючу історію. До його обійстя почали прилітати різні птахи, і щодалі, то більше. Він нагодував першу партію, потім більшу, а згодом ще більшу. Годував їх старими горіхами, зерном та різними продуктовими відходами. Одного недільного ранку вирішив не поспішати з частуванням, захотів ще полежати, бо через домашні турботи ліг пізно. Та його плани не здійснилися. Спрацювала пташина солідарність – пташки мабуть повідомили один одному про дармове застілля. Десятки пернатих зчинили галас, вимагаючи господаря і уваги до себе. Він змушений був змінити свої плани, чемно вийшов до них, привітався і почав розкидати їжу на столі, що стояв біля хати. Яким же було здивування мого друга, коли до столу першими прилетіли два дятли. Потім поснідала сойка, а решта пташок, горобці, синиці, снігурі, доїдали за ними. Чітко вимальовувалася ієрархія у пташиному царстві – сильніші приймали трапезу першими.
І знову повертаюся до стану птахів у засніжені морозні дні. Хтось з них, безумовно слабкий, загине, а сильніші виживуть. Дивовижно якось, як птахи ходять босоніж по снігу, льоду, швидко літають назустріч холодному вітру, ночують у затишних, але холодних нішах – і не простуджуються, не хворіють. Нíколи їм хворіти! Вони або виживають, або помирають. А що ми, люди? Тéпло одягаємося і взуваємося, мешкаємо в затишних приміщеннях. Так як пташки, ми не зможемо, хіба що Іванов колись міг. Складається враження, що нас сюди хтось закинув, щоб ми виживали. Мабуть, це не наша планета. А може я помиляюся? Оскільки ми тут «не місцеві», то будьмо добрі, робімо благодійні справи – допомагаймо крилатим. Бумеранг добрá не забариться!
© Йосип Каптола

Ім’я Лесі Українки відоме кожному українцеві. Її твори вивчають у школі, і, напевно, всі пам’ ятають її портрет у підручнику літератури:тендітна жінка із мудрими сумними очима. Леся Українка багато зробила для української культури, була і залишається нашою національною гордістю. Вона любила Україну, свій народ, свою родину, і ця любов назавжди залишилася в її серці. Твори Лесі Українки дуже цікаві, щирі, глибокі за змістом. Вони навчають нас виховувати в собі силу волі, дух незламності. Скільки б не минуло років, її твори будуть завжди цікаві і дорослим, і дітям. На пам’ятнику своєму найбільшому драматургу Мольєру французи написали:” Для його слави нічого не потрібно, він потрібен для нашої слави.” Такі слова з гордістю можуть сказати і українці про Лесю Українку.
До 150-річчя від дня народження Лесі Українки в дитячому відділі Публічної бібліотеки Клеванської селищної ради оформлена книжкова виставка” Співачка досвітніх вогнів”.
#бібліотека_дітям #Леся_Українка
Оксана Гунько, провідний бібліотекар відділу обслуговування дітей.

Мова – духовна скарбниця нації, її найцінніший дар. 21 лютого святкується міжнародний день рідної мови. Це свято саме тієї мови, якою ми розмовляємо, пишемо, читаємо! Наша мова – українська, її багатство і краса, витонченість і мелодійність визнана усім світом.З цієї нагоди у відділі обслуговування користувачів смт. Оржів Публічної бібліотеки Клеванської селищної ради оформлено книжкову виставку “Співай, моя мово!”.

Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м’яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог – Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.
Мово моя! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювала ти втомлених духом, давала силу, здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо “Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог”.
Мово наша! Пречиста незаймана Діво! Яничарами в степах впіймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на тому торжищі продана!
Мово наша! Передчасно постаріла, змаліла, на хресті мук розіп’ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішана дітьми-покручами. Стражденице, великомученице, Матір-Божа наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, Чорнобильською смертю засіяна.
Мово наша! Убога прочанко з простягнутою рукою! Осквернена й знеславлена рідними дітьми! Твоїм сім’ям немудрим, що вродило не з тих полів, де квітують гречки, мовби зійшли на землю ангели, де половіють жита, як Божий лик, і сяє небо, як Божий престол.
А із того зловісного валуєвського тирловища, де густо родить чортополох звиродніння, осот безпам’ятства, блекота запроданства, кукіль здрібнілого мислення, будяки бездуховності, чорнобиль рабської покори, прибиті сірою курявою повільної смерті, вичахання. На межі того здичавілого поля вже стоїть вічний плуг, і вічний плугар Час чекає Божого знаку: зачати переорювати той бур’ян, чи, може, станеться диво…
Прости ж їх, рідна! Прости гріхи їхні вільні й невільні! Прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану. І прости цю велестражденну землю, на якій диявол справив моторошне весілля, де здичавілі й сп’янілі від крові ангели його все котять і котять мутні тумани на Великі Луги, поки його лукаві слуги косять і косять наші молоді трави…
Караючий Третій Ангел, що протрубив у ніч із 25 на 26 квітня за дев’ять днів до воскресіння Спасителя, що висвятив цю землю і люд її много-грішний, покарай за Тебе, Матір нашу скорботну.
Прости ж їх, змалілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим косарям, що Ти не древня, що Ти не мудра, не велична, не прекрасна, не свята, не вічна єси. Перероджений плід із дерева роду нашого впаде в чорнобильську землю значно раніше, ніж Ти.
Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, і повернися до нашої хати, звідки Тебе було вигнано, вернися до краю, де “чорніше чорної землі блукають люди”. То чорнобильські лика Чорнобильської України, покарані Всевишнім за безпам’ятство.
Я ж Тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття, я ж висвячую Тебе святою водою і священним вогнем я ж самоспалюючою любов’ю своєю відганяю від Тебе злих духів, молюся за Тебе і на Тебе, скроплюю живою водою воскресіння, виціловую лик Твій скорботний, Матір Божа, Мово мого народу!
Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю. Русь – Україну возвелич! Порятуй народ її на віки!
Автор тексту: Катерина Мотрич
#день_рідної_мови #Катерина_Мотрич #Ірина_Громик