В читальній залі відділу обслуговування користувачів розгорнуто книжкову виставку “Незгасаючий вогонь безсмертя”. У даних виданнях наші користувачі зможуть прочитати про проведення стратегічних і фронтових операцій на території України в роки Другої світової війни, повсякденне життя цивільного населення в умовах нацистського режиму, з’ясовуються долі жертв нацистських переслідувань, висвітлені демографічні втрати українського народу в роки війни. Видання розраховані на всіх, хто цікавиться минулим України. #ніколи_знову
#вустами_українців #ода_українській_мові Ода українській мові І Повів мене до церкви Тато У світле великоднє свято Він нахиливсь мені до вуха Й сказав: «Ти добре слухай, Щоб слово Боже в твоїм серці Цвіло, як квітка на стебельці. Ти ж народивсь у вірі давній, Хрестився в церкві православній» ІІ І я стояв, і пильно слухав, Щоб благодать Святого Духа, Засіяна у рідне слово, Сіяла в думах барвінково. Аби в роки важкі, похмурі, Коли я буду у зажурі, Душа не лізла ув окови Чужих богів, чужої мови. IІІ Та із високого амвона Не падали слова, як грона, —Не линула, немов обнова, Священна українська мова, Така, як Матір Божа в храмі, Всевладна пані над серцями, І мудрості широке море –Бурхливе, ніжне, неозоре. ІV Там замість золотого слова У груди сипалась словес незрозумілих І від пихи аж потемнілих. Вони, нещирі і холодні, Немов пливли із преісподні. З очей ікон святих одразу Скотилася сльоза образи. V І я спитав: «Чому це, Тату, У гойне великоднє свято Пан отець править службу Божу, А я збагнути слів не можу? Чи сила Господа звеліла, Щоб наша мова заніміла У нашім прадідівськім храмі, Що вже віки стоїть між нами?!» VI Мій Тато більше не молився. Він спалахнув і розгнівився, Й серед людей словами сіяв: «Цей піп не наш, його привіяв Ворожий вітер, аби пилом Туманних слів, як дим кадила, Зміцнити рабськії вериги І в пеклі мовної хурдиги. VII Він знає добре по-вкраїнськи, Та мовить тільки по-чужинськи, Бо в кожнім чужинецькім слові Є вирок українській мові. Якщо її у нас не буде, То нас історія забуде, Прийшлюк назавжди стане паном Над нашим лісом, нашим ланом. VIII Гей, люди, чом це наша мова, Така шляхетна й гонорова, Тремтіти має, наче сарна, Як мчить за нею ціла псарня Хортів? Чом неукам-забродам Й копилюкам свого ж народу Дозволено чинить розправу —Душити мову величаву?! ІХ Таж українська дивомова –Похідний марш і колискова, І жайвір під травневим сонцем, Щедрівка в батька під віконцем, Гірських потоків дзюркотання, І соловейкове лещання, І шелест жита і пшениці, В ній ритм дощу і громовиці. Х У нашій українській мові Живе освідчення в любові І люта ненависть до ката, Погорда і гнів до ренегата, Поезія степів і моря, Жага незвіданих просторів, Державний гімн і і спів молитви, І гук війни і скрегіт битви. ХІ В ній — доля наша, в зло закута, І клич Дніпрового могуття, І духу нашого твердиня, Краси скарбниця і святиня, Що працю осяває і дозвілля, У свята наші і весілля, Сторожева несхитна вежа, І єдність нашого безмежжя. ХІІ У світі ми окрадені і бідні, А в церкві ранять нашу гідність І оскверняють нашу душу, Я нині всім сказати мушу, Що нам не честь і нам незмога Молитись до такого «бога», Який не знає і не хоче знати, Що славна українська мова —Це наша люба рідна Мати». (1994) Автор тексту: Михайло Івасюк, український письменник, літературознавець, фольклорист, педагог, громадський та культурний діяч, батько Володимира Івасюка. Світлина з мережі Інтернет.
#добро #стежинка Сьогодні отримали поштою три примірники дитячого християнського журналу “Стежинка”. Часопис призначений для дітей молодшого та старшого шкільного віку, виходить шість разів на рік і видається на добровільні пожертвування. Дякуємо меценатам за видання. В такі скрутні часи, коли не вистачає коштів на підписку, це допомога, яка дозволяє бібліотекам отримувати періодику для дітей.
27 квітня 2022 року стали учасниками обласного вебінару «Особливості роботи бібліотек в умовах воєнного стану», що відбувся за ініціативи Рівненської обласної бібліотеки для молоді.
“27 квітня 1986 року прип’ятчан зірвали з рідного міста й вивозили куди-інде з валізками найнеобхідніших речей або й тільки з термосом чаю та пакунком канапок в руках, вони вірили, що це ненадовго. Сідали в автобуси звичайними собі людьми, а виходили з нього чорнобильцями. Свідками катастрофи, про яку спершу не можна було говорити і якій згодом присвоїли сьомий, найвищий рівень складності за Міжнародною шкалою ядерних подій” Нічого не нагадує?Сьогодні Україна потерпає від ворожої російської навали. Війна стирає з поверхні землі цілі міста, сім’ї, невинні життя… і ми знову опинилися під загрозою ядерної небезпеки… Пам’ятаємо! Не забудемо! Не пробачимо! В дописі використано уривок з книги Катерини Міхаліциної та Станіслава Дворицького «Реактори не вибухають. Коротка історія Чорнобильської катастрофи»/ілюстрації студії «seri/graph».- Київ: Портал», 2020. – 136с. #чорнобиль36 #чорний_біль #УІК
#чорнобиль_36 #чорний_біль #УІК “… що тепер? Вибухи розтрощили і сам ректор, і четвертий енергоблок. Обладнання вийшло з ладу, системи управління, навігації та зв’язку не працюють. Над руїнами куриться дим, спалахують язики полум’я. У повітря щосекунди викидається небезпечна для життя пило-газова суміш. Люди шоковані. Не вірять у те, що сталося і далі діється на їхніх очах. Жодні правила і посадові інструкції не передбачили такого розвитку подій. РВПК 1000 просто не міг вибухнути! Такого не буває і край…» уривок з книги Катерини Міхаліциної та Станіслава Дворицького «Раектори не вибухають. Коротка історія Чорнобильської катастрофи»/ілюстрації студії «seri/graph».- Київ: Портал», 2020. – 136с. Радимо прочитати!
#вустами_українців #Україно_ти_моя_молитва Задивляюсь у твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань. Україно! Ти для мене — диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік. Ради тебе перли в душу сію, Ради тебе мислю і творю — Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю. Одійдіте, недруги лукаві! Друзі, зачекайте на путі! Маю я святе синівське право З матір’ю побуть на самоті… Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова… Гримотить над світом люта битва За твоє життя, твої права. Хай палають хмари бурякові, Хай сичать образи — все одно Я проллюся крапелькою крові На твоє священне знамено. Василь Симоненко 1961 Світлина з мережі Інтернет
“Щоденник” – інструмент для пошуку гармонії зі своїм внутрішнім світом без допомоги психоаналітика, СМС-ок та дзвінків на гарячі лінії. Наші проблеми тільки поглиблюються через те, що ми не говоримо про речі, які нас насправді бентежать. Якщо ж спробувати чесно собі у них зізнатися, подивитись на них під іншим кутом, проаналізувати та навчитися з ними жити, то можна стати стійкішим до стресів, почати спокійніше реагувати на зміни в навколишньому світі та усвідомити свої справжні бажання. В Іnstagram акаунті war.diaries *ведуть щоденник війни*. Це хроніки фронтових подій, приправлені історіями та емоціями, властивими особистому щоденнику, які публікуються трьома мовами – українською, російською та англійською. Автори занотовують усі важливі події та показують їх в арт-форматі: https://www.instagram.com/p/Cch02AkqQOJ/?igshid=YmMyMTA2M2Y= Джерело: Viber-група “Психологічна підтримка”
