ЛІТЕРАТУРНА СТУДІЯ «ПЕРО» #бібліотечні_пера Шановні жителі Клеванської громади продовжуємо знайомити Вас з творчістю наших земляків. Сьогодні ми пропонуємо Вам поезію жительки смт Оржів Галини Грицини. Галина Юріївна Грицина (Синяк), народилася 20.10.1956р. в с. Суйми Здолбунівського р-н. Рівненської обл. З 1973р. Проживає в смт. Оржів. 26 років пропрацювала в Оржівському дитячому садку «Берізка», від відкриття і до закриття., спочатку помічником вихователя , потім вихователем. Закінчила Хмельницьке педагогічне училище, згодом Рівненський педагогічний інститут. З дитинства активна учасниця художньої самодіяльності. Завжди була активною і в суспільному житті колетиву. Поезію любила з дитинства і писала також з дитинства. На сьогоднішній день з друку вийшло чотири збірки віршованої поезії: «Моє життя завжди, як на долоні…» 2018р., « Вже первоцвітом розцвіла душа…»2019р,»А я живу, сміюсь, надіюсь, плачу…» 2019р і збірка патріотичних поезій «До тебе серцем прихилюся, Україно…» 2020р. *** Іду в цей травень разом я з тобою, Вирують серці ніжні почуття, Весняне небо манить висотою І так чарує барвами життя. Ти поруч – і весна цвіте так щемно Дарує нам ці незабутні дні, Загадувати щось – то річ даремна До нас весна приходила і в сні. Ні це не сон – тут поряд твої очі Я чую стукіт серця поруч твій, Весняну казку доля нам пророчить Шепоче вітер: ” Мій, ти – тільки мій!” Це тільки нам цвіте весна так рясно, Співає хор пташиний нам пісень, Ми поруч – все так просто і так ясно: Весна подарувала нам цей день. *** Світить чиєсь вікно крізь ніч В цю ніч там хтось когось чекає, Із самотою віч – на – віч В надії душу забавляє. А у чиємусь вже вікні Кохання крила розпустило. І в щасті ночі всі і дні Летить душа кудись на крилах. В моїм вікні також ще ніч Я їй дивлюся в темні очі, А зорі з неба – сотні свіч Горять і долю мов пророчать: Засвітиться й моє вікно Вночі тим вогником щасливим, Віддасть комусь своє тепло Як промінь сонця після зливи.
*** Ти заблукав сьогодні в мої сни Чи просто пригадались наші ночі, В розлуці не шукай ти вже вини Нам зустрічей і доля не пророчить. Щасливих ранків теж нема у нас І каву п”ємо ми також окремо, Єдине, що не виправив і час Обоє ще у тім житті живемо. У сни одне до одного ми йдем, Так як тоді цілуєш мої очі, І знаєм, що нічого не вернем Побути поруч хоч у снах ще хочем.
Пропонуємо Вашій увазі нову історію від жительки смт Клевань за псевдонімом Лариса Озерна.
ОЗЕРНА РУСАЛОНЬКА
Коли йдеш або їдеш до “тунелю кохання” праворуч дороги, де закінчуються хати та починається ліс, є маленьке болотце. Там за тим болтцем, поміж дерев у лісі, ви ніколи не бачили дівчини у білому вбранні? Ні… Тоді ви погано дивилися. Отже слухайте.
Старі люди розповідають, що раніше на місці цього болотця було велике, гарне озеро, куди на смарагдовий трав’яний берег, приходили купатися в блакитній прозорій воді всі жителі селища. Затяті рибалки тут рибалили, а місцеві господині викохували своїх качок та гусей.
З якого саме часу не скажу, бо й ніхто вам не скаже, але почали люди розповідати дивні речі, що коїлися на цьому озері. Казали, що жила в ньому русалка. Що бачила її там не одна людина, і всі однаково описували. Була вона дуже вродлива, завжди весела, в білому вбранні. Ні, на берег вона не виходила, тільки з води й виглядала.
От нахилиться хтось, в воду зазирне, а на нього з води красуня заглядає та й посміхається.
Де вона взялася та чому саме це озеро вибрала нікому не відомо, а от що чудеса після тих зустрічей траплялися – це чиста правда.
1 Жила в селищі дівчина, був у неї наречений. Батьки вже й посаг приготували і гроші на весілля відклали. Бо зустрічалися молодята вже давно та й кохали один одного до нестями. Ніхто їх поодинці й не бачив , все разом та разом. Дівчина собі вже й весільну сукню справила і гостей на свято було запрошено. Аж тут як грім серед ясного неба – не хоче хлопець одружуватися. Каже, що знайшов собі іншу , що покохав її , а те що було до цього , то все були дурниці – так дитяча закоханість.
Що дівчині робити, адже вже жили майже разом , хто ж з нею після цього всього одружиться. Та й як кохання з серця вирвати. Якби хоч поїхав її колишній жених з селища, то ж ні, ходить з новою коханою, ще й насміхається з дівчини, що мовляв собі придумала якусь любов, а то тільки дружба була. Його нова обранка і собі сміється над нею.
Що й казати, не стало життя в дівчини. Та й батьки, що раз, дорікнуть невдалими залицяннями. А на люди хоч не виходь.
Отож вирішила дівчина, нема що робити їй більше на цьому світі. Зібралася ввечері й пішла до озера. Сіла на березі та й чекає щоб стемніло, аби ніхто не побачив та не врятував.
Сидить над водою плаче над своїм загубленим життям, над коханням своїм сплюндрованим, що такою молодою мусить цю землю полишити й нема кому за нею й пошкодувати, крім батьків. Раптом щось в озері її увагу привернуло. Глянула, а з озера на неї молода дівчина дивиться, тай сміється. Так наша дівчина налякалася, що й про намір свій забула. Кинулася від води на дорогу, а по ній саме їхав на службовій машині солдат. Він повертався в військову частину, що тоді була за “тунелем кохання” та й мало не збив дівчину. Зупинився, вийшов з машини, та й давай на неї лаятися, що вона під колеса кидається. Кричить: «Що якщо тобі життя набридло, то знайди інший спосіб собі віку вкоротити. бо мені через чотири місяці на побивку, а за грати я не хочу сідати».
Стоїть дівчина мовчки, тільки тремтить вся. Бачить солдат що перелякалася, пожалів її питає чи додому не підвезти. Погодилася дівчина.
По дорозі розповіла всю свою сумну історію, та про невдалу спробу самогубства, що через переляк так і не сталося.
Що там було далі не знаю, ніхто не розповідав, тільки кажуть через чотири місяці знову той солдат на тій машині ту саму дівчину віз.
Та на цей раз – одружуватися.
ІІ Не далеко лісового озерця є районна лікарня. Поступила молода жінка. Що там в неї за хвороба була, не скажу, але потрібно було їй робити складну операцію. Отож операція необхідна, а от чи виживе після неї жінка лікарі ніяких прогнозів не давали.
Жінка була ще молода, не одружена, їй би заміж вийти та дітей народити, а тут таке.
А в лікарні як в лікарні, хто тебе чужий пожаліє. Палата в хірургії на шість чоловік одна, і в кожного своя недуга. Отак сиділа жінка на ліжку, думала що їй робити, та й вирішила пройтися по свіжому повітрі, може легше на душі стане.
Вийшла з лікарні та й попрямувала через дорогу , до лісу. А там по стежці, куди виведе. От і привела її стежка прямо до озерця. Роздивилася жінка навкруги та й присіла біля води. Сидить та й думає, що може це останній її день на цьому світі. Вирішила хоч надихатися на останок свіжим повітрям, та надивитися на озеро та ліс, а не бачити білих лікарняних стін.
Сиділа-сиділа та й глянула у воду, а з води до неї дівчина вродлива посміхається. Відсахнулася жінка від води. Вирішивши, що то їй хвороба в знаки дається, що вже їй видітися всяке стало. Пішла вона назад до своєї палати чекати на операцію.
На другий день прооперували її, та так добре все пройшло, що й самі хірурги дивувалися . Така складна операція і так все легко обійшлося . Видужала жінка, а коли прийшов час до виписки, то вже й мала нареченого – хірург, що за нею доглядав її заміж покликав. А вона звісно погодилася ,бо покохала його .
ІІІ Та не тільки з жінками там дива траплялися. Жив колись у селищі сирота. Звідки він взявся, хто були його батьки, ні він сам, ні хто інший не знав. Отак поневірявся він по людях. Літом ще нічого. Кому води наносить, кому на городі допоможе. То яблуко, то грушка – так він і жив. Заробить на кусок хліба, а спав де прийдеться.
Зимою було гірше – кому дров наколе, сніг біля хати розчистить, то їсти дадуть, ще й грошей трохи, а от ночувати не пустять. Отож ходив, то в підвалі біля труби опалення прихилиться, то потайки на завод до котельні пробереться. Так і перебуде зиму.
Не дурний же був хлопець, але ось так йому в житті не поталанило. На роботу ніхто не хотів брати. Бо раз безхатько, як не красти то пити буде. А він не крав і не пив та ніхто йому не вірив.
Одного літа не мав він ніякого підробітку, а їсти ж хочеться. От прийшов до озера, знайшов на березі стару вудку, якось її підлагодив, дістав черствого хліба з кишені, та й вирішив наловити в озері риби. Попрошу думає в когось сірники, розкладу багаття, насмажу риби, ото буде мені обід з вечерею.
Сів закинув вудку, а сам думає. Ну чого йому така доля випала. Скільки вже років поневіряється, а ще ж молодий. А як зістариться то що тоді буде? Та й сам собі заперечує, яка старість, от скоро знову зима – хоч би її пережити, де вже там старість.
Отак сидів сумував та й воду подивись, чи не клює в нього бувало. Дивиться а на нього з води чарівна русалка поглядає та й посміхається.
Розсердився хлопець, що й так життя не має, та й ще таке привидиться наче озеро й те з нього сміється. Розмахнувся та зі злості жбурнув окраєць хліба, який в руці тримав, у воду. А саме в той час на озері пасла качок молода дівчина. Той хліб в її качку і влучив. Розкричалася дівчина на хлопця, бо думала, що він камінцем пожбурив. Кричить до нього, що їй і так важко з цими качками, бо і на роботі вона, і хазяйство треба якесь тримати, а допомогти їй нікому. То він вирішив ще й її качку забити. Став хлопець перед нею виправдовуватися, що нічого такого він не хотів. Що не камінець то, а хліб. Дивляться вони а качка дійсно хліб їсть. Тож повірила йому дівчина. А він все перед нею вибачається та допомогу свою пропонує. Погодилася дівчина, щоб він їй допоміг качок загнати. А через п’ять років двоє синів близнюків тієї дівчини та того сироти на озері качок пасли.
ЕПІЛОГ З роками замулилося озеро, а з часом і зовсім майже висохло. От і розповідають що з тих пір на тому місці де зараз болотце , стали поміж дерев помічати білу постать. Наче, це та сама русалка чарівна блукає в лісі і чекає, щоб знову повернутися до озера.
А ще старі люди кажуть, що колись таки знову з болотця стане озеро і можна буде побачити в його водах усміхнену молоду русалоньку, кому ну дуже вона потрібна. Не знаю як ви, а я старим людям вірю.
Колектив Публічної бібліотеки Клеванської селищної ради щиро вітає Вас, дорогі краяни, з Днем вишиванки. Хай над Вами завжди буде мирне, вишиване сонячним промінням небо. Добра та здоров’я Вам і Вашим родинам. Читайте з нами! #день_вишиванки
Слава українського мистецтва виходить далеко за межі України та інших слов’янських країн. Справжня колоритна барвиста українська сорочка зроблена з льону та вишита вручну, оздоблена національними орнаментами та виконана різноманітними техніками вишивання, де кожний візерунок та символ втілюють родючість української землі та щедрість і гостинність українського народу. З історії українського вишивання зазначають учасники гуртку «Веретено»: «Перезнімаючи узори зі стареньких речей, часом зовсім благеньких, і, переносячи їх на свої сорочки, фартушки, рушники, ми схотіли поділитися цим багатством, хто цікавиться народним мистецтвом». На вишитті можна побачити однокореневість, спорідненість символіки цілої України, єдність світосприйняття, що втілилась у магічних візерунках-оберегах. Символіка Води, Сонця, Землі переважають у вишивках гуцулів і слобожан, волинян і буковинців, бойків і подолян. Бо для нашого народу від початку світу ці поняття були святі. Через цю просту, а водночас геніальну систему знаків – квадратиків, хрестиків, «вужиків» – розкривається ставлення українця до таких філософських категорій, як всесвіт, життя на землі, народження, смерть, осмислення свого місця та покликання. Ми хочемо запропонувати вашій увазі коротенькі пояснення щодо символіки елементів вишиття, про читання та розуміння орнаменту. Адже для того, щоб читати народні візерунки-символи, не досить уміти вишивати чи писати писанки, – для цього потрібні знання з історії, філософії, фольклору та етнографії.Ось деякі з цих символів. Калина – дерево нашого українського роду. Колись у сиву давнину вона пов’язувалася з народженням всесвіту, вогненої трійці: Сонця, Місяця і Зорі. Тому й назву свою має від давньої назви Сонця – Коло. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові невмирущого народу. Ось через це весільні рушники, дівочі і навіть парубочі сорочки тяжкі тими могутніми гронами.Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси. Але сили незвичайної, краси – невмирущої. Дуб – священне дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити і плекати дерево їхнього роду. Мотив винограду ми бачимо на жіночих та чоловічих сорочках Київщини, Полтавщини. А на Чернігівщині виноград в’ється на родинних рушниках.З давніх-давен на Україні святили мак. І ним обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви на весні вкривається маками. Ніжна, трепетна квітка несе в собі незвичну пам’ять роду. Дівчата, в сім’ї яких був загиблий, із любов’ю та сумом вишивали візерунки маку на сорочках, а на голови клали віночки із семи маків, присягаючи цим зберегти і продовжити свій рід. Таємницю життя приховує в собі квітка лілії. В легендах квітках лілії – то символ дівочих чарів, чистоти та цноти. Вишита квітка лілії допоможе розгадати таємницю тих чарів. Якщо пильно придивитися до контурів геометричного орнаменту, то вимальовуються силуети двох пташок – знаку любові та паруванню. Крім квітки невід’ємною частиною орнаменту є листок і пуп’янок, що складають нерозривну композицію триєдності. У ній закладено народження, розвиток та безперервність життя. В орнаменті лілію неодмінно доповнює знак, що нагадує собою хрест. Він – магічний, тому й благословляє пару на утворення сім’ї. Адже хрест є прадавнім символом поєднаних сонячної батьківської та вологої материнської енергії. Іноді над квіткою зображені краплини роси, які також означають запліднення. Пишні ружі рясно розквітли на сорочках і рушниках багатьох областей України. Ружа улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, адже квітка ця нагадує Сонце. Промовте слово «ружа», і ви знайдете в ньому древню назву Сонця – Ра. А може воно означає вогненну кров, бо староукраїнська назва крові – руда. Узори з ружами укладалися за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний рух з вічним оновленням. Ружі – це не просто квіти, це квіти-зорі, що уособлюють уявлення народу про всесвіт як систему.Узори, що нагадують листя хмелю відносимо до молодіжної символіки. Крім Центральної України, вона поширена Поділлі та Волині. «Хміль» дуже близький до символіки води й винограду, бо несе в собі значення розвитку молодого буяння та любові. Можна сказати, що візерунок хмелю – це весільна символіка. Народна пісня підказує, що «витися» – для хлопця означає бути готовим до одруження, так як для дівчини заміж іти – це «пучечки в’язати». Те, що любе й миле народові, завжди знайде своє втілення в мистецтві. Ну хто не знає, що в кожному українському обійсті має рости шавлія, любисток, м’ята, чорнобривці й нагідки. Милують вони наше око, лікують наше тіло, а тому й просяться на біле поле рушника чи сорочки. Чорнобривці у візерунку заплітаються радісною і красивою хвилею, такою ж як наша прекрасна природа. І знову співаємо славу життєдайному Сонцю! Вишиймо доні сорочечку на радість та здоров’я! Саме таку силу має Сонце і його втілення ця наївна полуниця. Слово, що походить від давньої назви Сонця – Полель. Сонечко донизу – ось і весь секрет узору-символу. Берегиня – дорогий нам символ, поширений по всій Україні. Вона є життєтворча Мати-природа і Жінка-мати, яка дарує світові сина і дерево життя, що сформувало з мороку, космосу чітку систему всесвіту. І при всій своїй могутності та величності скромно прикоренилося у земному горнятку, аби ще раз нагадати, що кожне живе створіння – часточка неподільна і нерозривна загальної системи буття. Ось ти, чарівна квітка-пані, що береже біле, червоне та чорне зерно, зерно духу, крові та землі-плоті, готовою у цю мить розлетітися у космосі для зародження нового життя. Особливо багаті на символіку птахів рушники Середньої Наддніпрянщини. Різні птахи виспівують на них., залежно від того, з якої нагоди вишито рушник. Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники, вони сумують, якщо їх вишили непарно, але все ще попереду. Бо «соловей щебече – собі пару кличе». А про зозулю співають: «До Петра зозулі кувать-кувать, До осені дівці та гулять-гулять». Цих пташок найчастіше вишивають на гілці калини, що символізує продовження роду. Пави – птахи дуже поважні, бо завжди розсідають на весільних рушниках, а здебільшого мають над собою Боже благословення, вінець чи вінок. Не забуваймо, що пава – це жар-птиця, що несе в собі енергію розвитку, тому вона птах сімейного щастя. Шлюбну пару символізують голуби, півні, соколи. Характерною ознакою весільного рушника є розташування птахів – один до одного голівками. Вони або тримають у дзьобику ягідку калини, або сидять на основі дерева – символу нової сім’ї. З великою любов’ю наш народ ставиться до ластівки – вірної супутниці людської оселі. Ця пташечка завжди несе добру звістку. Птахи є символом людських душ.Зірочки розкидані по рукаві і зібрані в геометричний орнамент – це уявлення про структуру всесвіту, що вже є не хаотичним і безладним, а упорядкованим і гармонійним, і знову засіяним, щоб нести нові і нові паростки життя в далекі світи. Вишиванка – це символ здоров’я та краси щасливої долі й родової пам’яті, порядності й чесності, любові та святковості, крім того, вишиванка ще й оберіг. Рубрику підготували працівники Публічної бібліотеки.
“Покликання – бібліотекар”. Книга, підготовлена викладачами РДГУ, яка розкриває роль та необхідність підготовки бібліотечних фахівці. Це пов’язано з тими процесами, які ми спостерігаємо у нашому суспільстві, а саме, щоденний потік інформації, яку потрібно систематизувати. Тому професія бібліотекаря вимагає. знань, підготовки в спеціалізованому навчальному закладі. У книзі подано історію становлення бібліотечного факультету, виставлено сучасний стан підготовки бібліотечних кадрів.
До відділу
«Рівненське бюро правової допомоги» Рівненського місцевого центру з надання
безоплатної вторинної правової допомоги часто звертаються громадяни з проханням
надати роз’яснення щодо порядку спадкування
неприватизованої земельної ділянки та визнання права на неї. Така інформаціє є
актуальною зокрема у тих випадках, коли, під час оформлення спадщини, нотаріусвстановлює, що спадкодавець не завершив
процедуру приватизації земельної ділянки, не отримав відповідний документ на
право власності, в зв’язку з чим відмовляє Вам у переході права власності на дану
земельну ділянку в порядку спадкування.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України
спадкування є перехід прав та обов’язків від фізичної особи, яка померла до
інших осіб.
Ст. 1218 ЦК України передбачено, що
до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на
момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно до ст. 1225 ЦК України право
власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах,
із збереженням її цільового призначення.
Громадяни України набувають право
власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини, як це визначено в
ст. 81 ч.1 п. «г» Земельного кодексу України.
У відповідності до ст. 1268 ЦК
України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або
не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить
спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
За змістом ст. 1296 Цивільного
кодексу України оформлення спадщини здійснюється шляхом видачі спадкоємцю
свідоцтва про право на спадщину.
У Перехідних положеннях Земельного
Кодексу України визначено, у разі коли спадкодавець не набув права власності на
земельну ділянку згідно до ст. 125 Земельного кодексу України, проте розпочав
процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства
України, а органами місцевого самоврядування відмовлено у завершені процедури
приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовом про
визнання права на завершення приватизації та одержання державного акту про
право власності на землю на ім’я спадкоємця, а не права власності на земельну
ділянку.
Відповідно до правової позиції
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про
спадкування», якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку
згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України, проте розпочав процедуру
приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а
органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури
приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про
визнання відповідного права в порядку спадкування – права на завершення
приватизації та одержання державного акту про право власності на землю на ім`я
спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. У п. 3.5 – вказано, що
правильною є практика судів, які у випадку не завершення процедури приватизації
земельної ділянки яку розпочав за життя спадкодавець, та не встиг закінчити,
визнають за спадкоємцем таке право.
Відповідно до ст. 125 Земельного
кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного
користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної
реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 126 Земельного
кодексу України оформлення речових прав на земельну ділянку оформлюється
відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та
їх обтяжень»
Потрібно враховувати вимогу, щодо
виконання спадкодавцем за життя активних дій та вимог законодавства щодо
приватизації земельної ділянки, а також неможливості завершити процедуру
приватизації та реєстрації за собою права власності на землю у зв`язку зі
смертю, а тому така земельна ділянка входять до складу спадкового майна.
На підставі абз. 2 п. 1 розділу X
“Перехідні положення” ЗК рішення про передачу громадянам України
безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого
самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року “Про
приватизацію земельних ділянок”(втратив чинність на підставі Закону
України від 14 вересня 2006 року № 139-V) є підставою для виготовлення та
видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на
земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що
посвідчують право на земельну ділянку (пункт 1 розділу X доповнено абз. 2
згідно із Законом від 16 вересня 2008 року № 509-VI). На підставі абз. 5 п. 1
розділу X “Перехідні положення” ЗК Внесення до Державного земельного
кадастру відомостей про земельні ділянки, місце розташування яких визначено за
проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), які
розроблені до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до
деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку
погодження документації із землеустрою”, відомості про які не внесені до
Державного земельного кадастру, здійснюється за технічною документацією із
землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на
місцевості).
На підставі викладеного вбачається,
що якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі
ст.125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки
відповідно до вимог чинного законодавства України. Тому якщо громадянин, який
висловив волю на приватизацію земельної ділянки, помер до прийняття
компетентним органом рішення про приватизацію (передання у приватну власність,
відведення), до його спадкоємців у
порядку спадкування переходить право вимагати такої приватизації. Оскільки
право власності в особи спадкодавця ще не виникло, вищезазначене унеможливлює
видачу свідоцтва про право на спадщину.
Таким чином, Вам необхідно звернутися до нотаріуса, отримати постанову про відмову у
вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтва про право на спадщину на відповідну
земельну ділянку) та звернутися до суду з позовом про визнання відповідного
права в порядку спадкування – права на завершення приватизації та одержання
документа, що посвідчує право власності на землю на ім’я спадкоємця.
Додатково повідомляємо, що при
виникненні додаткових запитань та необхідності більш детальних роз’яснень
законодавства, а також отримання фахової вторинної правової допомоги, Вам
необхідно зателефонувати за номерами телефонів: (03656) 8-40-05, 098-905-58-11,
з понеділка по п’ятницю з 9.00 год. до 18.00 год., оскільки на період
запровадження карантину з метою протидії поширенню коронавірусу COVID-19 в
Україні прийом громадян здійснюється в телефонному режимі або шляхом надсилання
звернення на електронну адресу: rivnenske@legalaid.rv.ua.
Також повідомляємо, що Ви маєте можливість отримати правову консультацію, звернувшись до Єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за безкоштовним телефоном 0 800 213 103, або інформаційно-довідкової системи консультацій за посиланням: https://wiki.legalaid.gov.ua
Шановні користувачі, для того, щоб Ви та бібліотекарі відчували себе у безпеці та для уникнення поширення хвороби в Клеванській ОТГ, ми маємо ретельно продумати наше спілкування, забезпечити відповідні умови соціальної взаємодії. Користувачам потрібно дотримуватися маскового режиму і бути в рукавичках, з розумінням віднестися до прохань працівників бібліотеки та дотримуватися безпечної дистанції і не забувати про дезінфекцію рук. Прийняті книги від користувача, бібліотекар відкладає на карантин терміном до 14 днів в окремому місці. Ізольовані примірники будуть виключені з обігу до закінчення їх карантину, після чого вони знову можуть бути видані читачам. Книги мають бути ізольовані, тому що сторінки повернених документів не можна опрацьовувати дезінфікуючими засобами.
Для запобігання поширенню грипу, гострих респіраторних захворювань та захворювань на коронавірус просимо всіх, хто прибув із-за кордону і має ознаки захворювання (підвищення температури тіла, сухий кашель, задишка тощо) просимо зателефонувати своєму сімейному лікарю або лікарю місцевої лікарської амбулаторії, який визначить подальшу тактику вашого ведення. Ні в якому разі самостійно не відвідуйте медичний заклад у стані захворювання. Хто захворів на простудне захворювання, проте протягом останніх 2-х тижнів не був закордоном при відвідування медзакладів – використовуйте маски. Бережіть своє здоров’я та здоров’я своїх близьких та односельчан.
